7.1. Загальні поняття природокористування

До середини ХХ ст. критерієм ефективності людської діяльності було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а головним ставленням до природи - панування над нею й цілковите підкорення її людиною. Але екологічні катастрофи і величезні економічні втрати від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, примусили до об’єктивного аналізу причин виникнення таких катастроф. За результатами аналізу стало зрозумілим, що людство, якщо воно хоче вижити, повинне змінити принципи природокористування - термін, вперше вжитий у 1959 р., як регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров’я. Більш відповідним сучасному стану розвитку цивілізації є визначення (М.Реймерс) природокористування як сукупності усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя тощо). З цього визначення логічним витікає те, що в наш час провідним принципом природокористування повинен стати еколого-економічний, за якого критерієм ефективності господарювання стає одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Однак, це потребує вкладання значних коштів у природоохоронну сферу, що завжди відчутно знижує прибутковість виробництва. Тому, як і раніше, стикаються екологічні і економічні інтереси, і, на жаль, здебільшого перемагають економічні: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морським нафтопромислам - над збереженням морської екосистеми тощо. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів буває дуже важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто приводить до прийняття антиекологічних рішень, а оцінка економічного розвитку через традиційні показники зростання валового національного продукту часто супроводжується деградацією довкілля. Тобто, природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування - це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об’єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються умови проживання. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипасання, перезабруднення повітря, води й грунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та пестицидами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим чи супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов’язані з воєнними діями); може бути зумовленим планово-економічними й проектними прорахунками (наприклад, створення каскаду штучних водосховищ на Дніпрі) тощо.

 Цікаві факти - приклади нераціонального природокористування

Щохвилини в світі знищується приблизно 12 га лісів, 12 га продуктивних земель перетворюється на пустелю. Щосекунди внаслідок ерозії втрачається понад 18т верхнього ґрунтового горизонту. Щорічно за рахунок різних деградаційних процесів і відчуження втрачається близько 7 млн га, тобто втрачається база для життя 21 млн жителів планети. На будівництво доріг у світі за рік виводиться з ужитку 300 тис. га орних земель. За історію людства безповоротно втрачено 1,5 млрд га орних земель.

За рахунок заміни природних екосистем агроценозами губиться ~11,7% чистої первинної продукції, а всього в зруйнованих природних екосистемах, де домінує людина, губиться майже 27% чистої первинної продукції. (Вітоусек, 1986)