6.2. Витоки ноосферної ідеї

Серед багатьох сучасних вчених-природничників уявлення про ноосферу до останнього часу залишається неузгодженим: одні з них (В.Казначеєв, О.Яншин та ін.) відносять вчення про ноосферу до найважливіших наукових досягнень в якості основного закону соціальної екології; а для других (В.Кутирєв, М.Реймерс, В.Данилов-Данильян та ін.) - це утопія, прекрасна мрія про світле екологічне майбутнє, яке через ряд дуже поважних причин, практично, вибудованим бути не може.

Творцем ноосферної концепції вважається В.І. Вернадський, який ще в студентські роки в одному з рефератів відзначив дедалі зростаючу геологічну силу і роль людини в довкіллі, а в 1925р. у своїй опублікованій статті вчений писав: “У біосфері існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарну дію якої звичайно не беруть до уваги в уявленнях про космос, ... ця сила є розум людини”. У цей час термін “ноосфера” В.Вернадський ще не використовував.

Слово “ноосфера” (грец.  - розум) вперше у 1927 р. запропонував французький філософ і математик Е.Леруа, який разом із своїм колегою - палеонтологом П. де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли і підтримали ноосферні ідеї В.Вернадського, а саме:

♦ людство - велика геологічна сила;

♦ ця сила є розум і воля людини, як істоти соціально орієнтованої;

♦ рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав впливати на біохімічний метаболізм;

♦ людство могутнішає і дедалі більше відділяється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.

В. Вернадський сприйняв і підтримав термін “ноосфера” і надалі широко використовував у своїх працях, найбільш глибоко обґрунтувавши саму ідею у фундаментальній праці “Научная мысль как планетное явление”, в якій стверджував: “Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планете. В ней впервые человек становится крупной геологической силой. Он может и должен перестраивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше”. А П. де Шарден дав таке визначення: “ноосфера ... действительно новый покров, “мыслящий пласт”, который, зародившись в конце третичного периода, разворачивается с тех пор над миром растений и животных - вне биосферы и над ней”.

Згідно з тлумаченням В.Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумовій діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції - функції гармонійної стабілізації умов життя на планеті. Людство в майбутньому стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду панування на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.

В основі ідеї В.Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, якій, як він вважав, вдасться невдовзі зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме - об’єднати людство. Але у працях В.Вернадського немає чітких характеристик особливостей ноосфери, її складових елементів та етапів розвитку. Тому велика привабливість концепції, з одного боку, і її неповнота, з другого, зумовили багато вільних тлумачень щодо ноосфери.

Так, видатний російський вчений, історик і географ Л.Гумільов ще у 80-х роках ХХ ст. виступив проти ідеї ноосфери, стверджуючи, що ноосфери вже існували як сфери розуму різних минулих цивілізацій (шумерів, еллінів, ацтеків та ін.), продуктом яких були різні досягнення науки, культури, техніки тощо: “А что такое дала нам ноосфера, даже если она действительно существует? От палеолита остались многочисленные кремневые отщепы и случайно оброненные скребки да рубила; от неолита - мусорные кучи на местах поселений. Античность подарила нам развалины городов, а средневековье - руины замков. ... И вряд ли в наше время найдется человек, который предпочел бы видеть на месте лесов и степей груды отходов и бетонированные площадки”. Л.Гумільов зазначив (і довів своїми дослідженнями) просторово-часову неоднорідність людства, етногенезу. Він підкреслював важливість розподілу людства на етноси, тому що кожний етнос має свою сформовану віками специфіку ставлення до довкілля і свою пасіонарність, тобто незбориме прагнення (переважно неусвідомлене) до діяльності. За його думкою саме пасіонарність як явище, яке непідкорене людині і яке керує людиною, змінює Землю. Інші вчені (Ю.Купа та ін.) вважають, що формування ноосфери лише почалося, ще інші (М.Голубець) - що ноосферогенез вже йде повним ходом, розуміючи під цим потужний наступ техносфери на біосферу: (дійсно, за 100 останніх років швидкість пересування людей збільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї - в 100 000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн разів і продовжує зростати). А за думкою американського еколога Ю. Одума (1986р.) ще рано говорити про ноосферу, бо людина ще не здатна передбачати всі наслідки своїх дій.

Але яких би несхожих або протилежних поглядів на ноосферу не існувало серед вчених, картина сьогоднішнього стану цивілізації набуває загрозливого характеру. Науково-технічний прогрес нині в 100 000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині відносно того, що було на світанку цивілізації, збільшилося ~ в 5000 разів. Вплив людини поширився на ближній космос, а обсяги діяльності в межах земної кори справді досягли геологічних масштабів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом чого стали: неконтрольований розвиток у багатьох районах і регіонах планети, незворотні процеси деградації екосистем, поява небезпечних кризових екологічних ситуацій, загроза існуванню самої цивілізації (глобальні негативні кліматичні зміни, дуже швидке збіднення біорозмаїття, зменшення лісів, усіх видів природних ресурсів, значне погіршення здоров’я людей у багатьох країнах, деградація людського в людині). За даними геофізичних досліджень навіть навколоземний космічний простір, який є важливою захисною оболонкою, за останні десятиліття став небезпечно забрудненим (його технічне забруднення в 150 тис. разів перевищило природне, тобто масу метеоритних тіл). Розрахунки свідчать, що на початку ІІІ тисячоліття маса космічного техногенного сміття збільшиться до 4-5 тис. т, а це є реальною загрозою дуже чутливому навколоземному космічному середовищу, оскільки його резерви самоочищення і відновлення будуть за таких умов вичерпані.

Таким чином, стає очевидним, що у біосфері, системі, де в процесі тривалого мільйонорічного розвитку формувалися збалансовані біохімічні, геофізичні та геохімічні процеси саморегуляції, самоочищення й самовідновлення, вже з’явилася підсистема, створена людиною, яка дуже швидко перебрала на себе потоки енергії, необхідні багатьом іншим підсистемам, і це завдало останнім непоправної шкоди; тобто, в антропогенній підсистемі техніко-економічний прогрес почав замінювати еволюцію. Як свідчить життя останніх десятиліть, ця підсистема - ноосфера - розвивається агресивно, без координуючих зворотних зв’язків і врахування екологічних законів, розвивається за схемою не компенсатора, а підсилювача, і не орієнтована на екологічно збалансований розвиток. Дедалі частіше виникають еколого-економічні нестабільності в різних регіонах планети, а це провокує політичні дестабілізації, виникнення локальних, регіональних і глобальних конфліктів. Нині етика і мораль не сприяють еколого-економічному розвитку цивілізації та нормальному функціонуванню біосфери, а спрямовані на створення якомога ефективніших технологій використання всіх видів природних ресурсів, їх необачливого виснаження з одночасним утворенням абсолютно несприйнятливої для біосфери кількості відходів, які не включаються в кругообіги речовини та енергії.

До речі, на Заході останні 50 років у працях провідних філософів вчення про ноосферу практично не згадувалося, а от у колишньому СРСР в 1960-80-ті роки, у зв’язку з різким загостренням екологічних умов у багатьох регіонах держави ідею ноосфери почали активно розвивати багато вчених. Вона вважалась надійним теоретичним підґрунтям природоохоронної діяльності та головним дороговказом розвитку людства. Кілька років тому в Москві створено Міжнародну академію ноосфери; в Україні також точаться дискусії щодо створення академії ноосфери. Проведені академією глибокі наукові дослідження у сфері як природничих, так і соціально-економічних наук, яких не було у В.Вернадського півстоліття тому, дозволили сформувати сучасні підходи до тлумачення ноосфери і висловити деякі критичні міркування щодо її реалізації. Розглянемо коротко головні міркування вчених.

Висновок вчених: нині ми надзвичайно далекі від тих загальних умов, які необхідні для побудови ноосфери. Та й сам контроль людства над біосферою принципово неможливий, бо для контролю функціонування і взаємозв’язків між організмами всіх видів і екосистем у біосфері людині потрібно мати й відповідні інформаційні можливості, які б дорівнювали обсягові потоків інформації всієї біоти планети. А кількісні покажчики інфраструктурних можливостей біоти екосфери на 20 порядків перевищують можливості людини, і на думку вчених-екологів цей розрив у принципі не може бути скорочений. До того життя дає дедалі більше фактів, що суперечать прогнозам пропагандистів ноосфери. Один з них - те, що техносфера набула здатності до саморозвитку, у неї почали з’являтися ознаки, які не планувалися людьми. Людям перестають підкорятися нові фізичні, біохімічні та інформаційні процеси. Другий - це численні “сюрпризи” самої біосфери, які вона “підкидає” людству у вигляді небезпечних невідомих нам хвороб (СНІД, вірусом якого у світі інфікуються близько 9 тис. чоловік щоденно, і з початку активного поширення цієї хвороби, ~20 років, від неї вже загинуло близько 7 млн. чоловік, а в Україні щомісяця виявляють близько 1,5 тис. ВІЛ-інфікованих; пропасниця Ебола; різні типи грипу, викликані вірусами, які надзвичайно швидко змінюють свої властивості залежно від природних умов), біологічних явищ (катастрофічне поширення у Європі “коров’ячого сказу” пов’язують з порушенням людиною деяких еволюційно відпрацьованих правил життєзабезпечення виду, яких ми ще не знаємо) тощо. Тобто, життя показало нашу безсилість перед грізними біологічними явищами. Некерованим став процес розширення прірви між високо- і слаборозвиненими країнами, процес розшарування суспільства практично в усіх країнах світу на невеликий відсоток дуже багатих і великий відсоток дуже бідних.

Відомий біофізик В.Горшков (Санкт-Петербург) визначив дуже важливе поняття - критерій, який він назвав рубежем сталості (рубежом устойчивости - рос.) екосфери щодо антропогенних навантажень, або несучою ємністю біосфери (її екологічною техноємністю). Ця величина становить 1% чистої первинної глобальної продукції біоти, що дорівнює ~ 0,7410¹² Вт/рік. Сучасне ж пряме споживання людством біопродукції становить від 7 до 12%, тобто в десять разів більше від рубежу стійкості біосфери. А валова потужність енергетики нашої цивілізації становить ~ 1810¹² Вт/рік, тобто в 24 рази перевищує енергетичну оцінку межі.

Таким чином, як справедливо зауважують російські вчені-екологи В.Хаскін і Т.Акімова, людство не наближається до ноосфери, а віддаляється від неї з великою швидкістю, і якби В.Вернадський міг це бачити, він, можливо, засумнівався б у можливості реалізації ідеї ноосфери.