6.4. Екологічний виклик і сталий розвиток

У 2000 р. вийшла друком книга В.Данилова-Данильяна і К.Лосєва “Экологический вызов и устойчивое развитие”, у якій, проаналізувавши і узагальнивши сучасні уявлення про гармонійний розвиток, запропонована концепція біотичної регуляції навколишнього середовища, яка, на думку багатьох вчених-екологів за умов сьогодення є найбільш всебічно обґрунтованою і можливою для реалізації в разі доповнень і вдосконалень. У книзі переконливо доводиться, що Концепція сталого розвитку [Sustainable Development; найбільш точний переклад - не сталий (устойчивый - рос.), а розвиток, який безперервно підтримується], що ухвалена в 1992 р. на Міжнародному екогологічному форумі в Ріо, неефективна, бо за час, що пройшов, жодна поставлена мета не досягнута. Навпаки, триває активне загальне погіршення екологічної ситуації на континентах і в Світовому океані, стрімко зростає розрив між багатими і бідними країнами і людьми, збільшується кількість як природних, так і техногенних катастроф, військових конфліктів тощо. Виявилося, що людство у найближчий час не в змозі відмовитися від нарощування матеріальних благ, йде глобалізація способу життя і стереотипу поведінки, які не сумісні із сталим розвитком. За цей період виникла нова глобальна загроза - можливість використання INTERNET людьми й організаціями для здійснення актів і акцій, які матимуть для людства дуже важкі негативні наслідки економічного, екологічного і соціального характеру. В основі стратегії гармонійного розвитку лежить нездійснена мрія, бо зберегти біосферу і відродити її до необхідного для цивілізації стану вже неможливо через надмірні техногенні деструкції.

В.Данилов-Данильян і К.Лосєв стверджують, що справжньою критичною межею, зімкнення з якою є реальною загрозою для людства, є не критичні ресурси надр, запаси прісної води, доступні для використання джерела енергії, а господарська ємність біосфери - гранично допустиме антропогенне навантаження на біосферу, перевищення якого приводить її в стан збурення і, з часом, до розвитку незворотних деградаційних процесів. Тому вчені наводять свою концепцію розвитку людства - концепцію біотичної регуляції навколишнього середовища. Її сутність: оскільки сукупність даних геологічних, палеонтологічних досліджень свідчить, що навколишнє середовище (і в першу чергу - атмосфера і ґрунти) сформовано найпотужнішим чинником - біотою, складові якої - екосистеми регулюють та стабілізують це навколишнє середовище, то швидке руйнування екосистем, що відбувається зараз, призводить до екологічної кризи, неодмінним результатом якої буде зменшення населення у найтрагічніших формах. Щоб цьому запобігти, необхідно зберегти природний біотичний механізм регуляції довкілля, тобто зберегти незміненими людською діяльністю біологічні угрупування, які займають території, достатні для забезпечення регуляції навколишнього середовища у глобальних масштабах. Завдяки біотичній регуляції придатне для життя на Землі навколишнє середовище відновлювалося після будь-яких локальних і національних катастроф; біотична регуляція не переставала діяти і в глобальних масштабах. Ця регуляція забезпечується перш за все роботою бактерій і грибів, які споживають до 90% енергії, що запасається в органічній речовині, синтезованій рослинами. Дрібні безхребетні споживають ще близько 10%, тобто, практично весь залишок потоків енергії. Великі хребетні тварини відповідальні за тонку настройку функціонування угруповань, тому використовують <1% потоку енергії в угрупуванні, і їхня робота, яка виконується в рамках біотичної регуляції довкілля, становить мізерну частку тієї роботи, що виконується рештою живих істот. Така мала величина коефіцієнта корисної дії підтримки життя великих тварин, включно з людиною, спостерігається в усіх екосистемах, а це означає, що 99% енергетичної потужності цивілізації і 99% праці самої людини, спрямованої на управління потужністю цивілізації, мають витрачатися на стабілізацію довкілля. На саму ж людину залишається <1% від усієї енергії, яку вона створила. Висновок вчених: єдиним засобом збереження придатного для життя людини довкілля в глобальних масштабах є відновлення угруповань природної біоти не в межах мізерних площ заповідників, а на великих територіях земної кулі. Це вимагає остаточного припинення подальшого освоєння дикої природи і рекультивації значної частини освоєних земель, скорочення загального енергоспоживання, поступового припинення економічного зростання у його фізичних обсягах (перш за все за рахунок скорочення виробництва непотрібної або шкідливої для довкілля і людини продукції), зменшення чисельності населення до єдино можливого прийнятного рівня на основі планування сім’ї.

Відновлення природних екосистем в обсязі, який потрібен для повноцінного регулювання навколишнього середовища і збереження цих екосистем на рівні, не нижче критичного, - головна мета перехідного періоду до збалансованого екологічно безпечного розвитку. Стартові екологічні умови екологічно безпечного збалансовано розвитку з позицій біотичної регуляції навколишнього середовища далеко не однакові в різних країнах і регіонах. Найгірші вони в тих країнах, які майже цілковито зруйнували на своїх територіях природні екосистеми (всі країни Західної, Центральної і Східної Європи, за винятком Норвегії та Ісландії; Європейська частина Росії; США (без Аляски); південна частина Канади, північна частина Мексики; Китай і територія Індостану, Японія). Найкращі стартові екологічні умови збереглися в Росії і Канаді (за винятком урбанізованих регіонів), а також у таких країнах як Алжир, Ботсвана, Сурінам, Мавританія, Гайана (>60% територій з непорушеними системами).