logo search
Общая екология

2.Структура біоценозу. Фітоценологія як вчення про фітоценози. Біоценотична структура угруповань.

Структу́ра біогеоцено́зу.Формування біогеоценозуздійснюється за рахунокміжвидових зв'язків, які визначають його структуру, тобтовпорядкованість будови і функціонування екосистеми.Розрізняють: Видову структуру біоценозу. Під видовою структурою біогеоценозу розуміють різноманітністьу ньому видів і співвідношеннячисельностіабобіомасивсіх вхідних до ньогопопуляцій.Організми різних видів мають неоднакові вимоги до середовища, тому в різних екологічних умовах формується неоднаковийвидовий склад. Якщо біологічні особливості якогось виду різко відрізняються в цьому плані від інших видів, то цей вид внаслідокконкуренціївипадає зіспівтоваристваі входить до іншого, відповідного йому біогеоценозу. Іншими словами, в кожному біогеоценозі відбуваєтьсяприродний відбірнайбільш пристосованих до даних екологічних умов організмів.Розрізняють бідні і багаті видами біогеоценози.Просторову структуру біогеоценозу. Ця структура біогеоценозу визначається насамперед складом фітоценозу. Як правило, фітоценози розчленовані на досить добре відмежовані в просторі (по вертикалі і по горизонталі), а іноді і в часі елементи структури, абоценоелементи. До основних ценоелементів відносяться яруси і мікроугруповання. Перші характеризують вертикальне, другі — горизонтальне розчленування фітоценозів. Підземна ярусність фітоценозів, як правило, відсутня. Встановлено, що за дуже рідкісним винятком, загальна маса підземних органів закономірно знижується зверху вниз. Розчленованість(неоднорідність) в горизонтальному напрямку —мозаїчність— властива практично всім біогеоценозам. Мозаїчність виражається наявністю в бігеоценозі різних мікроугруповань, які розрізняються видовим складом, кількісним співвідношенням різних видів, зімкнутістю, продуктивністю та іншими ознаками і властивостями.

Трофічну структуру біогеоценозу.

Основу трофічної (харчової) структури біогеоценозу складають ланцюги живлення.Таким чином, структура біогеоценозу дає можливість визначити властивості того або іншого співтовариства, з'ясувати перспективу його стійкості в часі і просторі, а також передбачати можливі наслідки впливу на ньогоантропогенного чинника.

Екологічну структуру біогеоценозу. Кожен біогеоценоз складається з певних екологічних груп організмів, співвідношення яких відображає екологічну структуру спільноти, яка складається протягом тривалого часу в певних кліматичних, грунтових і ландшафтних умовах строго закономірно. Наприклад, в біогеоценозах різних природних зон закономірно змінюється співвідношення фітофагів(тварин, що харчуються рослинами) ісапрофагів. Екологічну структуру біогеоценозів відображає і співвідношення таких груп рослин, якгігрофіти,мезофітиіксерофіти, а серед тварин —гігрофіли,мезофілиіксерофіли. Природно, що в посушливих місцях проживання переважають рослини з ксероморфними ознаками (склерофітиісукуленти), а на сильно зволожених територіях —гігрофіти. Різноманітність і наявність представників тієї чи іншої екологічної групи організмів забезпечує їх високу щільність на одиницю поверхні, максимальну біологічну продуктивність, оптимальніконкурентні відносиниі, нарешті, дає чітке уявлення про особливості того чи іншогобіотопу.

Фітоценологія – вчення про фітоценози, або рослинні угруповання. Фітоценологію слід розглядати як частину геоботаніки, тобто вчення про рослинний покрив Земної кулі, що крім фітоценології включає ботанічну географію (географію рослин і географію рослинності). Фітоценоз, який разом із зооценозом і мікробоценозом утворюють біоценоз, є компонентом біогеоценозу. Фітоценоз – закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання. 

Елементом функціональної структури біоценозу може бути як популяція виду, так і група популяцій, включених в обіг матерії й енергії даного біоценозу. Структура біоценозу адаптована до функціонування в кожних конкретних умовах середовища і забезпечує нормальне функціонування системи, виходячи з трьох принципів: 1) оптимізації біологічної продукції екосистеми.Перший принцип визнає основи біологічної продуктивності екосистеми і, зокрема, утворення первинної продукції. Сонячна енергія, акумульована автотрофними організмами у вигляді високоенергетичних органічних зв'язків, є основою процесів перетворення матерії усіх біологічних компонентів системи.

2) забезпечення обігу матерії й енергії;Другий принцип стверджує, що кругообіг матерії й енергії є основною властивістю екосистеми. Матеріали, які кружляють у межах систем, передаються між біологічними компонентами та середовищем. Гальмування обігу матерії хоча б в одному пункті екосистеми може призвести до порушення системи й її дезінтеграції. 3) стабілізації процесів.Третій принцип стосується процесів, що відбуваються між біотичними й абіотичними компонентами. Реалізація цих процесів є спонтанною. Ступінь регуляції екологічних процесів відбиває рівень еволюційного розвитку біоценозу, їх адаптації до умов середовища, в яких формується даний біоценоз..

Виділяють три типи структур, які накладаються одна на одну в межах біоценозу: 1) трофічна; 2) конкурентна; 3) паратрофічна.