2.Основні принципи дії екологічних факторів різної дози. Принцип оптимуму. Пристосування організмів до різних доз екологічних факторів. Закон мінімуму Лібіха. Принцип толерантності Шелфорда.

Закон оптимуму. Будь-який екологічний фактор може сприйматися організмом позитивно і негативно, залежно від дози. Найбільш сприятлива доза екологічного фактора, під дією якої вид (чи організм) проявляє максимум життєдіяльності, є оптимальною дозою. Екологи вже давно зазначили, що кожному організмові властива своя оптимальна доза того чи іншого фактора. У цьому полягає однин з аксіоматичних законів екології - закон оптимуму.

Вивчати оптимальні дози екологічних факторів для тих чи інших видів організмів можна різними методами: спостереженням та експериментально. Доказом наявності оптимальних умов існування організмів є їхній інтенсивний ріст та розмноження в максимальній кількості. Вимірюючи ті чи інші дози факторів і зіставляючи їх із проявом життєдіяльності організмів, можна емпірично встановити оптимум певних факторів.

Закон мінімуму Лібіха (Обмеженого фактора), встановлений Ю. Лібіхом(1840) — закон, згідно з яким відносна дія окремогоекологічного факторатим сильніша, чим більше він наближається у порівнянні з іншими екологічними факторами до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів.

Закон толерантності Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітанняпопуляціїбудь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинника.