5.1.1. Заходи щодо збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі. Стан біо- та ландшафтного різноманіття, структурних елементів екомережі та їх складових

Забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку міста, підвищення його природно-ресурсного потенціалу, збереження цінних природних територій, біологічних ресурсів, що на них знаходяться, генетичного фонду тваринного та рослинного світу вимагають дотримання оптимального балансу між територіями, що інтенсивно експлуатуються, і такими, щодо яких запроваджуються спеціальні режими охорони та відтворення. Для забезпечення такого балансу - як в Києві, так і в Україні - формується екологічна мережа.

Екомережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного i рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Законом «Про екологічну мережу України» визначено перелік категорій земель, які включаються до структурних елементів екомережі:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

д) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

е) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

ж) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

з) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

и) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;

і) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні, як природні регіони з окремим статусом.

Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття.

Розрізняють біосферний, континентальний, національний, регіональний (обласний) та локальний (місцевий) рівні екомереж. Ключовим є регіональний рівень, оскільки він забезпечує формування реальної територіальної системи екомережі.

На виконання Закону України від 21.09.2000р. № 1989-ІІІ "Про затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки", у м.Києві розроблено заходи, якими передбачено створення нових природно-заповідних об’єктів, проведення інвентаризації природних комплексів та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ), створення автоматизованої системи ведення державного кадастру, розроблення регіональної схеми формування екологічної мережі та розроблення наукової моделі організації моніторингу довкілля на територіях ПЗФ.

Основною метою створення екомережі м.Києва стало формування територіально єдиної системи для збереження територій з найбільш неушкодженими природними ландшафтами, збалансоване та невиснажливе використання природних ресурсів, поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, тобто екологічна мережа міста розглядається як єдина територіальна природна система об’єктів та територій, розташованих в межах адміністративних кордонів міста, яка включає не тільки ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об’єкти природно-заповідного фонду, а й зелені насадження загального та спеціального користування.

Формування, збереження та використання екомережі здійснюється відповідно до таких основних принципів:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі;

б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;

в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі;

е) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері;

є) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель;

ж) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі міста Києва міг би стати регіональний ландшафтний парк “Дніпровські острови”. Саме ця територія є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях. При цьому, на основі комплексного обстеження ландшафтів та господарської діяльності прилеглих територій можна науково обгрунтувати та визначити межі природного коридору, який з’єднає даний природний регіон з аналогічними на території Київської області, а також буферних зон для захисту природних регіонів та природних коридорів від негативного впливу господарської та іншої діяльності людини.

Слід зазначити, що створений у 2004 році регіональний ландшафтний парк "Дніпровські острови" на площі 1215 га не відповідає цілям та завданням території. У зв’язку з цим, Держуправлінням направлені пропозиції до Постійної комісії Київради з питань екологічної політики пропозиції щодо розширення меж РЛП "Дніпровські острови" та включення до його складу усього каскаду островів на загальній площі понад 3000 га. Включення усіх островів до складу РЛП дасть можливість створення локального екологічного коридору як складової Київської міської екологічної мережі, яка з'єднає природні ядра лісових масивів у північній частині м.Києва з масивами Конча-Заспи. Нажаль, дані пропозиції не знайшли підтримки у депутатського корпусу Київради.

Площі земельних угідь – складових національної екомережі за роками, тис.га

Таблиця5.1

Рисунок 5.1. Площі земельних угідь

У Конвенції про охорону біологічного різноманіття термін “біологічне різноманіття” визначається як “різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає у себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем”.

Біорізноманіття, яке ми бачимо сьогодні, – це продукт еволюції життя впродовж мільярдів років, який визначається природними процесами, і на який все більше впливає людська діяльність. Біорізноманіття – це тканина життя, складовою частиною якої є ми і від якої ми повністю залежимо. Для людей біорізноманіття має економічну, рекреаційну, культурну, екологічну та інші цінності. Наше власне здоров’я, а також здоров’я економіки та суспільства в цілому залежить від безперервного отримання різноманітних “екосистемних послуг”, замінити які буде або дуже дорого, або просто неможливо, тобто тих вигод, які людство отримує від екосистем. Це послуги екосистем із забезпечення людства природними ресурсами, здоровим середовищем існування, іншими екологічно та економічно значущими “продуктами”.

Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони природи.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюється із залученням громадян та їх об'єднань і забезпеченням їх широкого доступу до інформації з цих питань.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

З метою збереження удосконалення екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Держуправлінням проводяться роботи: по комплексному дослідженню об’єктів рослинного і тваринного світу; сумісно з природоохоронними організаціями виявляє та досліджує об’єкти, які підлягають заповіданню та на підставі досліджень готує матеріали та проекти рішення Київради щодо заповідання цих об’єктів тощо.

Останніми роками простежено значний інтерес до ландшафтів та їхньої охорони з огляду на деструктивну та неконтрольовану їхню зміну, а також процес ландшафтної гомогенізації. З урахуванням важливості ландшафту як невід'ємної частини і важливого елемента в житті людини висловлено низку пропозицій щодо збереження та керування ландшафтами, зокрема: розвиток стратегії дій для ландшафтів Європи; концепція індикаторів ландшафту та його оцінки в рамках Європейського союзу, а також вивчення зв'язків між традиційними ландшафтами і регіональною економікою для розробки планів дій щодо їхнього пріоритетного використання і збереження ландшафтного різноманіття. Ландшафт означає цілісне природне утворення, складене чималою кількістю складників довкілля – рельєфом та геологічною будовою, грунтово - рослинним покривом, станом поверхневих та підземних вод, сукупністю живих організмів тощо, що безперервно обмінюються між собою потоками речовини, енергії та інформації і, таким чином, існують як єдина частка (складова частина) природного середовища – ландшафту, або природно-антропогенного середовища міста – ландшафтно - архітектурної системи. Тому, враховуючи вищенаведене, можна сказати, що ландшафтне різноманіття, по-перше, є необхідною передумовою для збереження біологічного різноманіття – збереження місць проживання є одною з основних вимог збереження видового, популяційного та біоценотичного різноманіття. По-друге, ландшафти виконують прямі функції збереження загального екологічного балансу. Крім того, вимагається також успішне функціонування всіх компонентів географічної оболонки. По-третє, мова йде про забезпечення економіки ресурсами, в четвертих, про виконання соціальних функцій (рекреація, відпочинок, естетичні якості тощо). Всі зазначені функції забезпечують в сукупності еколого-соціально-економічний баланс території, без якого не неможливе збереження біологічного різноманіття.

Києву значною мірою поталанило на природні умови, зокрема, на своєрідний ландшафт, багато у чому він служить киянам застережником від так званої "сенсорної утоми", тобто згубного впливу на людину монотонності міської забудови, одноманітності ландшафтних (пейзажних) вражень. Проте, слід зауважити, що, на території міста майже не залишилось корінних ландшафтів. Внаслідок будівництва інженерних споруд та багатоповерхових будинків, планувальних, меліоративних, протиерозійних та інших робіт суттєвих змін зазнали літогенні, грунтові, водні та біотичні компоненти ландшафтів, змінено видовий склад природних насаджень, спрощена їх структура.

Ландшафти будуть змінюватися і надалі внаслідок економічного і культурного розвитку та інших чинників, однак ці зміни потрібно спрямувати так, щоб у кінцевому підсумку досягти сучасного якісного (оптимального) ландшафту. Ландшафти повинні бути результатом екологічно обґрунтованого проектування, а не безсистемного розвитку.

З огляду на щораз більше антропогенне навантаження на природні ландшафти особливого значення набуває формування екологічної мережі як єдиної структурованої системи територій регіонального і національного рівнів з природними або частково зміненими ландшафтами.

Як регулювати у межах міської екосистеми Києва несприятливі процеси, що викликані діяльністю людини? Для цього передбачають багато різноманітних заходів, наприклад:

• "захищають" поверхню рельєфу, тобто ізолюють породи від вивітрювання, шляхом посіву трави та влаштування дерену, а інколи і укладанням бетону, асфальту, бітуму;

• виконується так звана агролісомеліорація, яка здатна травою, дереном, корневою системою дерев або чагарників зберегти поверхню чисельних незабудованих схилів та оголених ділянок від руйнівних дощів;

• для збереження природного рельєфу на зсувних ділянках для перехоплення підземних вод, які змочують глинисту основу зсуву і сприяють ковзанню порід по ній, влаштовують дренажні галереї, поглинаючі колодязі та фільтри, горизонтальні та нахилені свердловини, трубчасті дренажні системи траншейного типу тощо. Або навантажують так звані вологі схили специфічними грунтами, здатними вбирати воду і дренувати її надлишок до підніжжя зсувного схилу. Інколи використовують методи перерозподілу ґрунтових мас, тобто знімають або зрізають усю зсувну масу, як зайвий, шкідливий об’єм, або зрізають активну товщу, а нижню її частину "привантажують" контрбанкетом. Застосовується також і терасування, виположування значних відкосів тощо.

Яскравим прикладом використання таких заходів є проведення протиаварійних та ремонтно-реставраційних робіт по Андріївській церкві, мета яких забезпечення інженерного захисту Андріївської церкви і схилу від несприятливих явищ.