5.1. Загальні положення

Агросфера- частина біосфери, трансформована людиною під впливом різних видів сільськогосподарської діяльності. Це - землі з переважанням культурних рослин і тварин, поселень сільського типу, землі, на яких упродовж тисячоліть сформувався новий природний масив. Це - агроландшафти, що потребують для свого існування і розвитку постійної значної енергетичної підтримки людиною, території з дуже збіднілим біорозмаїттям, виснажені і захімізовані, але не так техногенно навантажені, як урбанізовані та промислові райони. Термін “агросфера” з’явився порівняно нещодавно, з 90-х років ХХ ст., обґрунтовується і впроваджується як і термін “агроекологія”.

Вивчення агросфери з сучасних екологічних позицій має для України надзвичайне значення, бо агросфера займає 70% території держави і є одним з джерел економіки і добробуту нації. У багатьох країнах Азії, Південної Америки, Африки, що розвиваються, площа агросфери також велика і має дуже істотне значення для їх соціально-економічного розвитку, але продуктивність аграрного сектора цих країн, як і в Україні, значно нижча від продуктивності агросфери розвинених країн (Німеччини, Голландії, Швеції, Канади та ін.). Це пов’язано насамперед з технологіями обробітку ґрунту, системи землекористування, екологічним рівнем землеробства і сільськогосподарського виробництва взагалі.

Розвиток агросфери почався ще 10 тисяч років тому, коли людина почала меліорувати землі, докорінно змінюючи їх (осушення шумерами родючих заплав Тигру і Євфрату, єгиптянами - заплави Нилу та ін.). Меліорація стала активним стимулятором розвитку людських цивілізацій, розвитку ремесел, пов’язаних з виготовленням сільськогосподарського знаряддя, таких наук, як землевпорядкування, астрономія (для визначення часу повеней, засух, сіяння і збирання врожаю). Але саме розвиток агросфери призвів і до перших надзвичайно вагомих локальних і регіональних змін природного середовища: вирубування, викорчовування та випалювання тисяч гектарів лісів, розорювання земель і заміна багатотрав’я монокультурами (злакові, овочі), витоптування свійськими тваринами луків і пасовищ спричинили сильне збіднення ландшафтів; розвиток пустель, ярів призвів до змін режиму й складу поверхневих і ґрунтових вод, значного погіршення екологічних умов. З часом природні екосистеми дедалі більше витіснялись штучними агроекосистемами, в яких панували рослини і тварини, потрібні людині, корисні тільки їй. Таке заміщення біосфери агросферою супроводжувалося спрощенням трофічних ланцюгів, вимиранням значної кількості тварин і рослин, збідненням і деградацією грунтів - одного з найголовніших компонентів біосфери, роль яких надзвичайно велика, бо вони виконують важливі екологічні функції, головною з яких є те, що ґрунти є середовищем існування мікроорганізмів, грибів, рослин, інших живих істот. Родючість грунтів визначає умови існування людини та її розвитку. Тому, коли стан грунтів у всьому світі значно погіршився, особливо після Другої світової війни, вчені-аграрії та екологи з 80-х роках ХХ ст. почали займатися дослідження значення грунтів, шукати шляхи їх відродження; і ці дослідження продовжуються і нині.