3.6. Захист екологічних прав громадян
У законодавстві не міститься визначення поняття захисту екологічних прав громадн. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.
При цьому доцільно розмежовувати такі поняття, як: засоби, способи та форми захисту порушених екологічних прав. Так, засоби захисту — це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх екологічних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад, подання позову, скарги, заяви). Способи захисту — це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (наприклад, визнання права на екологічну інформацію судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує екологічні права тощо). Форми захисту — це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені різницею діяльності державних та інших органів із захисту прав у цілому. Тобто громадяни та інші особи вправі звертатися за захистом своїх екологічних прав до правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.
Конституційний принцип розподілу державної влади на три відносно незалежні гілки передбачив якісну зміну ролі, авторитету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної безпеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.
Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх реалізації. Згідно з Конституцією (ст. 92) виключно законами України Верховна Рада України повинна визначати права і свободи людини і громадянина (у тому числі екологічні), гаранта цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентского контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії, і тому звернення громадян до суду для захисту прав, передбаченихст. 50, гарантується. Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод (ст. 55), в тому числі екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст. 101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних (в тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина. Компетенція Уповноваженого Верховної Ради України визначена Законом України від 23 грудня 1997 р., згідно з яким, зокрема, він вправі приймати до свого розгляду звернення, подане протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За даними першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про порушення екологічних прав звертаються громадяни з усіх регіонів України, переважно з Південно-Східного регіону (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області), де постійно перевищуються нормативи викидів шкідливих речовин у повітрі та воді, що тягне за собою порушення права на безпечне довкілля.
Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питания про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і дає їх тлумачення (ст. 147 Конституції). Зокрема, у справі за конституційним зверненням громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення положения пункту 1 частини другої статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Конституційний Суд України рішенням від 25 жовтня 2000 р. розтлумачив, що зона відчуження — це територія, що з 26 квітня 1986 р. охоплює ту частину радіаційно небезпечних земель, рівень забруднення яких зумовив необхідність евакуації населення у 1986 р. на підставі відповідних актів органів державної влади незалежно від часу прийняття цих актів та проведения евакуації. Отже, при вирішенні спорів про визнання осіб потерпілими від наслідків Чорнобильської катастрофи таке визначення матиме відповідне значення при захисті прав громадян такої категорії.
У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України). 3 метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади «Урядовий кур'єр» опубліковані Правила звернення в Європейську Комісію з прав людини.
Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявок» (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі екологічні, права. 3 точки зору положень екологічного законодавства такими діями (бездіяльністю) можуть виступати: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подання завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населения та інше (ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Закон України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» визначив загальний адміністративний порядок оскарження колегіальних та індивідуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб, у результаті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадян (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи держави можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.
Законодавство України прямо не передбачає судову заборону екологічно небезпечної діяльності. Однак частина друга ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про власність» кожен громадянин особисто або через громадські організації має право вимагати заборони діяльності підприємств, установ, організацій і громадян, які завдають шкоди навколишньому середовищу.
- 1.1 Екологічна функція держави
- 1.2 Поняття екологічного права
- 1.3 Предмет і об'єкт екологічного права
- 1.4 Метод екологічного права
- 1.5. Система екологічного права
- .7 Галузь права і галузь законодавства
- 1.8 Екологічне право як галузь науки і навчальна дисципліна
- .1 Загальна характеристика джерел екологічного права
- 2.2 Конституція України в системі джерел екологічного права
- 2.3 Закон як джерело екологічного права
- 2.4 Нормативно-правові акты Президента України,
- 2.5 Акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування
- 2.6 Міжнародні договори як джерела екологічного права України
- 3.1 Загальна характеристика екологічних прав громадян
- 3.2 Право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля
- 3.3 Право вільного доступу до екологічної інформації
- .4. Інші екологічні права громадян
- 3.5. Гаранти реалізації екологічних прав громадян
- 3.6. Захист екологічних прав громадян
- 3.7. Обов'язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища
- 4.1 Природні ресурси — надбання Українського народу
- 4.2 Поняття та зміст права власності на природні ресурси
- 4.3. Форми власності на природні ресурси
- 4.4. Суб'єкти права власності на природні ресурси
- 4.5. Реалізація права власності на природні ресурси
- 5.1 Поняття права природокористування та його принципи
- 5. 2 Види права природокористування
- 5.3 Право загального і право спеціального природокористування
- 5.4 Право постійного та тимчасового природокористування
- 5. 5 Право користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення
- 6.1. Природа права екологічної безпеки та її ознаки
- 6.2. Правові засади забезпечення екологічної безпеки
- .3. Правове забезпечення екологічної безпеки
- 6.4. Правове забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки
- 6.5. Правові засади забеспечення біологічної та генетичної безпеки
- 6.6. Правове забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України
- 6.7. Еколого-правове забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення
- 6.8. Правове регулювання відносин за надзвичайних екологічних ситуацій
- 7.1. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
- 7.2. Органи державного управління загальної компетенції
- 7.3. Органи державного управління спеціальної компетенції
- 7.4. Інші органи державного управління
- 8.1. Функції управління та їх зміст
- 8.2. Екологічне програмування та прогнозування
- 8.3. Державний моніторинг довкілля
- 8.4. Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища, екологічна паспортизація та державна реєстрація, ведення державних кадастрів природних ресурсів.
- 8.5. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- 8.6. Екологічне ліцензування
- 8.7. Екологічна експертиза
- 8.8. Екологічний аудит
- 8.9. Інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища
- 8.10. Інші функції екологічного управління
- 9.1. Поняття економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища
- 9.2. Система фінансування екологічних заходів
- 9.3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення навколишнього природного середовища як види екологічних податків
- 9.4. Екологічне страхування
- 10.1. Поняття екологічного контролю
- 10.2. Державний екологічний контроль
- 10.3. Відомчий і виробничий екологічний контроль
- 10.4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства
- 11.1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення
- 11.2. Адміністративна відповідальність
- 11.3. Кримінальна відповідальність
- 11.4. Цивільно-правова відповідальність
- 11.5. Дисциплінарна відповідальність