9.3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення навколишнього природного середовища як види екологічних податків

Податки виникли одночасно з виникненням держави як основне джерело її доходів, без яких вона не могла існувати. Кошти платників податків витрачалися на утримання армій, зведення релігійних, державних та оборонних споруд, проведення свят, роздачу грошей біднякам та інші суспільні потреби. Першими податками були податки на худобу, працівників та на землю. У Давньому Єгипті основним доходом казни була саме плата за землю. Важливе місце в історії оподаткування посідає податкова система Давнього Риму, яка протягом усього часу свого існування постійно вдосконалювалась і ускладнювалася.

Українська податкова система фактично була створена протягом останніх десяти років. У процесі трансформації суспільства на основі принципів демократії і ринкової економіки суттєво зросла роль податків, які є необхідною ланкою фінансово-економічних відносин у суспільстві.

Принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів і обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки визначені Законом України «Про систему оподаткування» (1991). Система екологічних податків все ще не сформована. У законодавстві України не запроваджено терміна «екологічні податки», незважаючи на те, що ряд платежів, які справляються до державного бюджету, мають назву «збір за використання природних ресурсів» або «збір за забруднення навколишнього природного середовища», по суті є екологічними податками. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» система екологічних податків в Україні мала б мати таку структуру (рис. 2).

Система екологічних податків потребує свого вдосконалення, оскільки має включати ще інші їх види, зокрема податки на продукцію (енергомістку, екологонебезпечну тощо).

Збір (плата) за користування природними ресурсами виражає економічні відносини між власником ресурсів і природокористувачами, що здійснюють їх експлуатацію. Збір за спеціальне використання природних ресурсів справляється з усіх природокористувачів — підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності, в тому числі тих, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб та міжнародних неурядових організацій, іноземними юридичними особами, громадянами та особами без громадянства, які здійснюють спеціальне використання природних ресурсів на території України відповідно до чинного законодавства.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів є обов'язковим (як і інші податки) і справляється як власне плата за природні ресурси, у формі орендної плати, якщо природний ресурс надано в тимчасове користування на умовах оренди, чи у вигляді штрафних санкцій при порушенні договірних умов, на яких ресурс наданий у використання чи користування.

Умови використання природних ресурсів визначаються дозволом на спеціальне природокористування, договором оренди чи концесії, ліцензією чи іншим передбаченим законодавством юридичним документом. Для кожного природокористувача встановлюються ліміти (обсяги, квоти), норми і режими використання, інші параметри, умови і правила використання природних ресурсів.

Верховна Рада України та місцеві ради в межах своєї компетенції можуть встановлювати пільгові умови використання природних ресурсів для окремих категорій природокористувачів (пільгові коефіцієнти до нормативів плати, звільнення від сплати на певний термін, відстрочка виплат тощо). Допускається встановлення тимчасових нормативів плати чи лімітів (квот) на природокористування, виходячи з конкретної екологічної ситуації, стану об'єкта справляння плати чи лімітування, технологічного рівня виробництва та інших факторів.

Взаємовідносини між власниками природних ресурсів та природо-користувачами у питаннях плати, встановлення лімітів, порядку видачі дозволів визначаються законодавством України та рішеннями місцевих органів влади відповідно до їх компетенції:

— щодо ресурсів загальнодержавного значення (ресурсів виключної економічної (морської) зони, підземних вод, поверхневих вод, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї об ласті, лісових ресурсів державного значення, ресурсів природно-за-повідного фонду республіканського значення, корисних копалин (за винятком загальнопоширених) — законодавчими актами та нормативними документами Кабінету Міністрів України, розробленими на їх виконання;

— для ресурсів місцевого значення — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих (обласних, Київської, Севастопольської міських) рад.

Розміри зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів, порядок справляння і розподілу регламентуються законодавчими та нормативними документами, затвердженими Верховною Радою, урядом України чи відомчими нормативними документами, зареєстрованими Міністерством юстиції України. Розміри орендної плати встановлюються у межах, визначених законодавством, та за згодою сторін.

В основу механізму встановлення зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів покладені відносини власності на природні ресурси та рентний підхід до їх економічної оцінки. Ці засади передбачають визначення розмірів плати залежно від економіко-правового режиму природокористування; дефіцитності, якості, місцезнаходження (доступності), цільового призначення ресурсу; кон'юнктури внутрішнього та міжнародного ринків і, відповідно, ціни реалізації продукції природокористування.

Розрахунок зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів виходить із нормативів плати, які визначаються на основі даних державного обліку відповідних ресурсів, кадастрових та інших економічних оцінок і диференціюються залежно від якісних і кількісних характеристик природних ресурсів, їх поширеності, можливостей відтворення, місцезнаходження, умов використання.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів установлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх поширеності, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок його стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавного значення)радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт з відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані. Збори за використання природних ресурсів місцевого значення надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Збори за використання природних ресурсів зараховуються до відповідних бюджетів згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Кодексу України про надра запроваджена плата за користування надрами. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Плата за користування надрами справляється у вигляді: платежів за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору. Плата за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов'язкових платежів, передбачених законодавчими актами України.

Платежі за користування надрами спрямовуються до державного бюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя у співвідношенні, яке раніше було встановлено законодавством про охорону навколишнього природного середовища, а зараз щороку регулюється законом України про Державний бюджет України.

Відповідно до Лісового кодексу України запроваджена плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. При цьому встановлено, що загальне використання лісових ресурсів є безплатним. Спеціальне використання лісових ресурсів є платним, крім розміщення пасік та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Плата справляється за  встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата за них встановлюється не нижче від діючих такс. Місцеві ради в межах своєї компетенції можуть встановлювати пільги щодо справляння платежів, передбачених цим Кодексом.

Водним кодексом України передбачені збори за спеціальне водокористування. Збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води, водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води. Розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних із вилученням води з водних об'єктів, визначається: для потреб гідроенергетики — на основі нормативів збору, фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни, та лімітів використання води (крім гідроакумулюючих електростанцій, які функціону-ють у комплексі з гідроелектростанціями); для потреб водного транспорту — на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді; для потреб рибництва — на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах. Збір за воду, втрачену при її транспортуванні, стягується з власників мереж водопостачання. За скидання забруднюючих речовин із дренажними водами у водні об'єкти з систем, що захищають сільськогосподарські угіддя та населені пункти від підтоплення (за винятком дренажних вод промислових об'єктів), збір не справляється, якщо таке скидання не погіршує якості води водних об'єктів у межах встановлених категорій.

Законом України «Про рослинний світ» передбачено стягнення збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів. Розмір збору визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів. Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів також звільняються власники земельних ділянок, користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, для задоволення природними рослинними ресурсами власних потреб без права їх реалізації, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення зараховується до відповідних бюджетів згідно із законодавством. Збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення зараховується в повному розмірі до відповідних місцевих бюджетів.

Законом України «Про тваринний світ» передбачений збір за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу: мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку. Розмір збору встановлюється залежно від виду (групи видів) тварин, мети та обсягів їх використання, поширення та цінності, з урахуванням місцезнаходження, якості, продуктивності території та інших екологічних і економічних факторів. Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях (якщо це не пов'язане з отриманням прибутку), з метою відтворення тваринного світу, порятунку диких тварин, які зазнають лиха, регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я населення і відвернення заподіяння шкодиприродному середовищу, господарській та іншій діяльності, а також регулювання чисельності хижих і шкідливих тварин у порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється без справляння збору. Порядок справляння і розміри збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Окремим блоком виступає плата за землю, порядок справляння якої загалом регулюється Законом України «Про плату за землю», проте окремі норми, передусім ті, що стосуються розмірів плати та напрямів використання отриманих від неї коштів, упродовж останніх років традиційно змінюються щорічними законами про Держбюджет. Загалом же Законом України «Про плату за землю» визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням встановлених цим законом коефіцієнтів.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

При розрахунку розміру платежів за використання природних ресурсів багато підприємств мають пільги. Це велика група гірничодобувних підприємств, яка здійснює використання надр для добування корисних копалин. Мають пільги при використанні водних ресурсів підприємства сільського, житлово-комунального, рибного господарства, а також теплові та атомні електростанції. Водночас законодавством не передбачений порядок спрямування одержаних у результаті використання пільг коштів на проведення природоохоронних заходів.

Система платежів за використання природних ресурсів, які застосовуються у країнах із ринковою економікою, складається з двох типів платежів: платежі за право природокористування (які поділяються на платежі за право доступу і платежі за право на користування) та платежі за право на експлуатацію природних ресурсів.

Платежі за право користування в цілому пов'язані з платою за право доступу до простору (території), що використовується для задоволення потреб культури і відпочинку. Крім надходжень до державного бюджету, ці платежі дають можливість регулювати доступ до певних територій залежно від їх приймальної здатності (потенційної місткості). Ці платежі вводяться з метою обмеження доступу на території природних заповідників і деяких зон, що охороняються. В Україні поки що аналогічні платежі не введені.

Платежі за право на користування, які часто пов'язані з наданням дозволів на полювання, рибальство, збір рідкісних видів рослин, в принципі, дають можливість обмежувати експлуатацію живих природних ресурсів і забезпечити їх відтворення. В Україні їм відповідає плата за спеціальне використання диких тварин.

Принцип «забруднювач платить» запроваджено в Україні в 1991 р. Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 44 якого встановлено, що в країні здійснюється плата за забруднення навколишнього природного середовища. Одним із перших еколого-економічних інструментів став механізм плати за забруднення навколишнього природного середовища, впроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18 «Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища та Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища».  Згодом ці нормативні акти були  скасовані і на їх заміну була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», якою визначені єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення. Зазначений збір, зокрема, справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів. Територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів. Враховуючи місцеві умови, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням територіальних органів Мінприроди України можуть збільшувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди. Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів.Ліміти скидів у водні об'єкти державного значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видають територіальні органи Мінприроди України.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти місцевого значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення — виконавчими органами рад за поданням територіальних органів Мінприроди України. Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обсяги скидів, пов'язаних із проведенням планового ремонту каналізаційних мереж і споруд, відносяться до загального ліміту скидів. Обсяги та умови проведення таких скидів погоджуються з територіальними органами Мінприроди України. Збір, який справляється за ці скиди, нараховується як за скиди, що проводяться в межах установлених лімітів. У разі перевищення Погодженого обсягу скидів та порушення умов їх проведення, пов'язаних із плановим ремонтом каналізаційних мереж і споруд, збір (плата) обчислюється як за понадлімітні скиди, а збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, відшкодовуються в установленому законодавством порядку. За понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в п'ятикратному розмірі. У разі відсутності у платників збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

Збір, який справляється за скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності відносять збір до складу витрат виробництва (обігу). Збір, який справляється за викиди стаціонарними та пересувними джерелами забруднення, також відноситься на валові витрати виробництва та обігу. Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Платники несуть відповідальність за правильність обчислення та своєчасну сплату збору згідно із законодавством. Не внесені своєчасно кошти збору стягуються з платників у встановленому законодавством порядку. Сплата збору не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Контроль за дотриманням лімітів скидів та розміщення відходів здійснюється територіальними органами Мінприроди України. Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби. Останні залучають за попереднім узгодженням територіальні органи Мінприроди України для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Плата за забруднення, яка залежить від кількості та якості забруднюючих речовин, складається із: плати за викиди в атмосферу, плати за забруднення вод та плати за розміщення відходів.

Платежі підприємств за викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, за перевищення лімітів — беруться з прибутку.

При визначенні розмірів платежів застосовуються підвищувальні коефіцієнти, які залежать від таких чинників: кількості жителів населеного пункту; типу населеного пункту (промисловий, рекреаційний); місця розміщення відходів і обладнання для їх розміщення; басейну морів і рік.

У системі регулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля плата за забруднення несе різноманітне навантаження — стимулююче, координаційне, контролююче та компенсаційне.

Стимулюючий бік збору за забруднення виявляється в його впливі на економічні інтереси екологічно небезпечних підприємств шляхом підвищення або зменшення економічного тиску на них залежно від обсягів викидів (скидів) у довкілля (чим більший обсяг викиду — тим вища плата). За понадлімітні викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів додатково застосовується коефіцієнт від 1 до 5. Для підприємств електроенергетики до кінця 1997 р. існував пільговий коефіцієнт — 0,1.

Координаційний бік плати за забруднення виявляється в тому, що за її допомогою визначається фінансова частка кожного забруднювача у забезпеченні колективних зусиль у галузі охорони довкілля від забруднення (нормативи плати встановлюються щодо кожного інгредієнта забруднюючих речовин (відходів) з урахуванням ступеня небезпечності їх для навколишнього природного середовища та здоров'я населення). Крім того, за допомогою такої плати дії всіх забруднювачів узгоджуються з потребами відповідних територій у вирішенні екологічних проблем (базові нормативи збору мають враховувати природно-кліматичні особливості територій, стан довкілля в місці розташування джерел забруднення).

Контролююча функція збору за забруднення виявляється у використанні його як засобу реагування на досягнуті підприємствами-забруднювачами результати у сфері охорони довкілля. Залежно від цих результатів контролюючий орган може залишити норматив плати незмінним або підвищити його, а також може частково чи повністю звільнити від плати за забруднення довкілля, якщо впроваджуються ефективні технологічні заходи щодо зменшення викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище.

Компенсаційна функція — найважливіша в механізмі збору за забруднення довкілля. Відповідні платежі мають акумулюватись у позабюджетних фондах охорони навколишнього природного середовища і забезпечувати фінансування заходів, пов'язаних з усуненням негативного впливу забруднення на середовище перебування людини. Концентрація відповідних платежів у спеціальних загальнодержавному та місцевих позабюджетних фондах дає змогу підвищити соціально-економічну ефективність інвестицій в охорону довкілля від забруднення. У цій сфері суспільних відносин плата за забруднення навколишнього середовища виступає не єдиним засобом відшкодування збитків, що заподіюються довкіллю токсичними хімічними речовинами та відходами виробництва. Таку саму функцію виконує й цивільно-правова відповідальність.

Слід зазначити, що застосування принципу «забруднювач платить» у вітчизняній практиці ще не розкрило всіх його потенційних можливостей саме в кінцевій його меті — забезпечити компенсацію витрат, необхідних для ліквідації і нейтралізації наслідків забруднення довкілля. Проблеми, що тут виникають, пов'язані з недоліками в механізмах використання коштів, які отримуються за рахунок платежів за забруднення.

Нагадаємо, що у світі відоме застосування іншого підходу до справляння платежів за забруднення довкілля, зокрема так званого принципу бульбашки, коли платежі розподіляються між підприємствами у процентному відношенні до обсягу шкідливих викидів у довкілля, а кожне нове виробництво допускається тільки в межах цих обсягів за умови зменшення забруднення діючим підприємством (продаж права на викиди) або повної утилізації викидів нововведеним суб'єктом господарювання.