117. Завдання єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру - центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійсн. нагляд за забезпеч. техног. та прир. безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техног. та прир. походження і реагування у разі їх виникн. з метою зах. населення і довкілля, зменш. матер. втрат.

Правове регулювання: П останова КМУ від 3 серпня 1998 р. Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Запобігання виникненню НЕС – підготовка і реалізація соц-екон., пол., орг.-техн., саніт.-гігієнічних та ін. Заходів, спрям. на регулюв. техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику. Завчасне реагування на загрозу виникнення НС техногенного чи природного х-ру на основі відомостей моніторингу, висновків експертизи, матеріалів досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у НС техногенного та природного х-ру або пом’якшення її можливих наслідків.

Реагування на НС - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів дій (аварійних планів), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей.

Завданнями єдиної державної системи є:

Розроблення НПА, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання НС та забезп. захисту населення і територій від їх наслідків;

забезпечення готовності центр. та місц. органів вик. влади, вик. органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрям. на запобіг. і реагув. на НС;

забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

виконання цільових і наук.-техн. програм, спрям. на запобігання НС, забезпечення сталого фун-ня підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

збирання і аналітичне опрацювання інф-ції про НС, видання інф-них матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС;

прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

створення, рац.збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

проведення держ.експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади); оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інф- ня про фактичну обстановку і вжиті заходи;

захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуман. акцій;

реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення тощо.

118. Поняття та джерела міжнародного права навколишнього середовища.

Міжнародне право навк. сер-ща – це сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав щодо запобігання й усу і норм, що регулюють діяльність держав щодо запобігання й усунення шкоди різноманітного характеру і з різноманітних джерел, що завдається національним системам навколишнього природного середовища окремих держав і системам навколишнього природного середовища, які перебувають за межами національної юрисдикції.

Джерела:

• Договори,

• Конвенції,

• Хартії, резолюції, директиви,

• Програми дій.

Види джерел:

1.За юридичною силою:

акти, що містять обов’язкові до виконання норми і принципи(jus cogens)

норми, що носять рекомендаційний х-р(soft law)

2. За предметом правового регулювання:

загальні (Стокгольмська декларація);

спеціальні (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані)

3. За дією у просторі:

глобальні;

регіональні;

локальні.

До джерел можна віднести: Екологічний кодекс праці, Конвенція про охорону дикої флори і фауни...

119. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об'єктів навколишнього середовища.

Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об'єктів навколишнього середовища здійснюється на основі таких засад:

1) запобігання забрудненню та іншим видам деградації навк. сер-ща;

2)встановлення режиму націон.природокористування;

3) забезпечення прав людини на безпечні умови життя в оточуючому її навколишньому середовищі.

120. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.

121. Міжнародне екологічне судочинство.

122. Міжнародні злочини та міжнародні делікти.