19.1.Поняття екологічного ризику та його місце в системі правовідносин екологічної безпеки.

Сучасний стан розвитку екологічних правовідносин характеризується значним поглибленням та розширенням правових зв'язків суб'єктів, у процесі яких реалізуються різні види екологічно небезпечної діяльності, що відзначаються підвищеним екологічним ризиком. Дану сферу правовідносин та норм, що їх регулюють, в еколого-правовій літературі справедливо віднесено до права екологічної безпеки, яке розглядається на рівні об'єктивної та суб'єктивної категорій. Однак треба зазначити, що юридична природа цих правовідносин повною мірою ще не досліджена, що зумовлює необхідність поглибленого аналізу їх системоутворюючих чинників, зокрема підстав та умов виникнення, зміни, припинення вказаних правовідносин, формування правосуб'єктності та особливостей її реалізації, місця, ролі у зазначеному процесі екологічного ризику, яким супроводжується екологічно небезпечна діяльність.

Екологічний ризик є різновидом більш широкої категорії ризику.

Носіями можливої небезпеки є різні речовини природного та штучного походження, а також їх суміші, здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу здоров'ю і життю людини та навколишньому природному середовищу. Уявляється, що екологічний ризик з урахуванням його структури може бути представлений у вигляді формули його рівності сумі ризиків для людини (на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля і природи в цілому. Водночас треба підкреслити, що прояв зазначеної небезпеки залежить від стану вказаних об'єктів. Наприклад, багато речовин, що знаходяться у природних умовах, можуть не створювати підвищеної екологічної небезпеки поза межами людської діяльності, тобто до їх залучення у відповідний технологічний процес як засобів виробництва. Разом з тим значна частина речовин, вступаючи у відповідний хімічний або фізичний обмін, формують умови для розвитку природних явищ небезпечного характеру.

в юридичному аспекті екологічний ризик бажано розглядати як встановлену нормами екологічного законодавства обставину, з якою пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин по здійсненню діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правооб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави щодо запобігання, виявлення та усунення природної і техногенної загрози для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, у тому числі й за випадкове (імовірне) настання небезпеки. Закріплення запропонованих у цій статті положень у проекті Закону України про екологічну (природно-техногенну) безпеку дозволить підняти на новий рівень вирішення проблем екологічної безпеки та створення належного державно-правового механізму її забезпечення на локальному, місцевому, регіональному, державному та транскордонному рівнях.