16.2.Міжнародні конференції з навколишнього середовища. Всесвітня Хартія охорони природи (загальна характеристика).

Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої співпраці. Найбільш зна-чимою є Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXI сторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне різноманіття».

5 червня – Всесвітній день охорони довкілля. Цей день було запроваджено в 1972 р. на Конференції ООН по довкіллю, що відбулася у Стокгольмі. Ініціаторами виступили делегації Японії та Сенегалу. Він відзначається щорічно в усьому світі з метою привернення уваги світової громадськості до проблем довкілля. У 1982 р. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято Всесвітню хартію природи, згідно якої всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування. А в червні 1992 р. нею було проведено Міжнародну конференцію з питань довкілля та стійкого розвитку світового суспільства й розробила Порядок денний на ХХІ сторіччя.

Всесвітня хартія природи (1982р) має важливе значення. В преамбулі цього документу вказується, що людство є частиною природи і життя залежить від безперервного функціонування природних систем, які є джерелом енергії і корисних речовин. Людина може своїми діями чи їх наслідками видозмінювати природу чи вичерпати її ресурси, а тому має повної мірою усвідомлювати необхідність збереження рівноваги й якості природи і природних ресурсів. Вигода, яку можна отримати від природи, залежить від збереження екологічних

процесів і систем, які є суттєво важливими для збереження життя та різноманіття органічних форм. В статті 1 Хартії зазначається, що генетична основа життя не повинна зазнавати небезпеки. Відповідно до пункту с) статті 11 діяльності, яка може нанести шкоду природі, має передувати оцінювання можливих наслідків. Дослідження впливу проектів необхідно проводити завчасно. Таким чином, Всесвітня хартія природи визначає основні орієнтири для гарантування єдності і балансу екосистем під час впливу на неї діяльності людини, а зокрема виведення, вирощування і використання ГМО-продукції. Відповідно до норм Всесвітньої стратегії охорони природи (1980 р.6) діяльність людини у сфері використання природи повинна засновуватись на таких принципах: непорушність важливих природних процесів, розумне управління екосистемами й організмами, попередження процесів деградації природи.