logo
ЕП (шпори№2

21.2.Джерела європейського права навколишнього середовища (поняття, види, загальна характеристика).

Джерела європейського права навколишнього середовища — це зовнішні форми вияву правових норм, що діють в рамках ЄС і ре­гулюють суспільні відносини з питань, які стосуються охорони на­вколишнього середовища.

Джерела європейського права навколишнього середовища вклю­чають норми первинного права, норми вторинного права, прецедент-не право, міжнародні договори чи так зване третинне або додаткове право1. Ус і джерела європейського права пов’язані ієрархічною систе­мою, в якій вищою юридичною силою наділені джерела первинного права. На основі первинного права органи Європейського Союзу при­ймають норми вторинного права. Відносно самостійними групами є норми прецедентного права та міжнародні договори.

Джерела європейського права навколишнього середовища.

1. Установчі договори як джерело європейського права навколишнього середовища

2. Норми вторинного права ЄС у сфері охорони навколишнього середовища

3. Рішення суду ЄС як джерело європейського права навколишнього середовища

4. Міжнародні договори ЄС у сфері охорони навколишнього середовища

Рішення, що виносяться Судом Європейських Співтовариств, розглядаються як прецеденти і є обов’язковими для усіх держав-членів. Це дуже важливо у тих випадках, коли мова йде про тлумачення установчих актів, даних Судом, та при прийнятті рішень щодо запитів національних судових установ, які розглядаються на основі преюдиційної процедури.

Практика показує, що часто рішення Суду беруться за основу нормативно-правових актів чи навіть за основу окремих положень установчих договорів.

Рішення є одним з найважливіших джерел права. Це підтверджу­ється тим, що рішення Суду Європейських Співтовариств мають остаточний характер і обов’язкові для усіх суб’єктів європейського права. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених установчими договорами.

Актами первинного права також є Договір про створення єдиної Ради та єдиної Комісії Європейських Співтовариств 1965 року (Договір про злиття), Акт про проведення прямих виборів 1976 року, договори про вступ нових держав у Співтовариства та Європейський Союз.

За своєю юридичною природою установчі договори є міжнародними договорами. Норми первинного права мають вищу юридичну силу, порівняно з нормами вторинного права. Вони встановлюють цілі, завдання, принципи, сферу компетенції Європейського Союзу та Європейських Співтовариств, порядок створення та функціонування органів й інституцій, визначають характерні риси європейського права.

Норми первинного права мають пряму дію на території держав-членів Європейського Союзу, вони є безпосереднім джерелом прав і обов’язків його суб’єктів. Проте, нормами прямої дії є лише ті норми установчих договорів, які є “чітко визначеними та не ведуть до широкої інтерпретації”3. Таке тлумачення норм первинного права дав Суд Європейських Співтовариств ще у 1978 році.