2.3.Поняття екологічної безпеки та правові основи її забезпечення

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовнюється ищем.

Екобезпека – категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні форми неправового характеру хоча і належать до явищ.

Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними, токсичними тощо), використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).

По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти.

По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.

По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різне тлумачення в еколого-правовій науці. Вважають, що її сутність полягає в захисті людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; умовах збереження здоров’я людей і забезпечення сталого соціально-економічного розвитку; балансі розвитку екосистем; діяльності по захисту життєво важливих екологічних інтересів; в тому, що вона є складовою частиною міжнародної екологічної безпеки ощо. Право екологічної безпеки розглядають як комплексну галузь екологічного права, систему правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб’єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню екологічної небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об’єктів, встановлення особливого статусу осіб, що постраждали від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.50) визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Екологічна безпека розглядається у двох аспектах. Як суб’єктивна категорія вона проявляється у процесі реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. Це право громадян тісно пов’язане з правом на безпечне навколишнє природне середовище для їх життя і здоров’я. З іншого боку – це об’єктивно існуюча система правового забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламентується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження екологічного стану та виникнення небезпеки для об’єктів і населення.

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються чистоти (не забрудненості), ресурсомісткості (невиснаженості), здатності задовольняти інтереси громадян.

Чинне екологічне законодавство України як критерії безпеки навколишнього природного середовища передбачає спеціальні нормативи екологічної безпеки.

За якісними показниками стан довкілля можна представити трьома рівнями. Де його якість розглядається як сукупність природних та «набутих» властивостей, сформованих під впливом антропогенної діяльності, які відповідають встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвитку і відтворення живих організмів. У тому числі життєдіяльності людини. Найвищий якісний рівень природного середовища являє собою чисте природне середовище. У цьому разі забруднення природного середовища є мінімальним. воно не спричиніє змін нормального екологічного стану в певному регіоні. До другого рівня слід віднести сприятливе природне середовище. Тут забруднення природного середовища можливе в межах, які не впливають на стан здоров’я людини і коли відсутні будь-які неприємні фактори, викликані специфікою окремих виробництв. До третього рівня можна віднести безпечне природне середовище. На відміну від другого рівня тут допускається можливість наявності в природному середовищі певного регіону незагрозливих для людини негативних факторів.

Як зазначалося. Екобезпека природних об’єктів пов’язана з безпекою громадян у сфері екології. Це є передумовою здійснення природного і невід’ємного права людини на безпечне довкілля.

Об’єктами екологічної безпеки відповідно до ст.3 Закону України «Про основи національної безпеки» є: людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Основного Закону (ст.22) не є вичерпним); суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності. Інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси); держава (її конституційний лад суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність). Таким чином, об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб’єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особи; природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку.

Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Націольної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, об’єднання громадян (ст.4 Закону України «Про основи національної безпеки України».

У термінологічному та змістовному аспектах безпека пов’язана з антонімом «небезпека» і є його зворотною стороною. Безпека – виключення небезпеки або її зменшення до прийнятного ризику для довкілля. У частині 1 ст.50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» вказується на попередження погіршення екологічного стану і виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Екологічна небезпека – це сукупна небезпека, діяльність техногенних систем, під впливом яких виникли природні екологічні фактори та негативні природні процеси. У зв’язку з тим, що антропогенне і технічне перевантаження на довкілля постійно зростає, закріплено Перелік видів діяльності і об’єктів, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, який зараз містить понад 22 їх види і постійно поновлюється.

Правові, економічні, соціальні, організаційні основи діяльності, пов’язані з об’єктами підвищеної небезпеки і спрямовані на захист довкілля, життя і здоров’я людей від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеженню (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків, визначаються в Законі України від 18 січня 2001 року «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Об’єктами підвищеної небезпеки вважаються такі, на яких використовуються небезпечні речовини у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти, які є реальною загрозою виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Екологічно небезпечні види діяльності і об’єкти – це важливі чинники, які потребують розробки оптимальних заходів по забезпеченню екологічної безпеки.

Правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки різноманітні за своїм змістом, направленістю і містяться не тільки в екологічному законодавстві, але й в інших нормативно-правових приписах держави.

Категорія «екологічна безпека» з’явилась в українському законодавстві з прийняттям Декларації по державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

У подальшому вона отримує конституційне закріплення, її забезпечення та захист віднесено до обов’язків і найважливіших функцій держави, а також є справою всього українського народу (статті 16, 17 Конституції України). Поряд з людиною, її життя і здоров’я, честю й гідністю, недоторканністю безпека проголошується і визначається Основним Законом найвищою соціальною цінністю (ст.3).

Зазначені положення Основного Закону становлять конституційну основу екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них були розроблені: Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки; Концепція (основи державної політики) національної безпеки України; Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року.

Чинне законодавство України не тільки визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів, гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, але й визнає пріоритетні національні інтереси: забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства; збереження навколишнього природного середовища; раціональне використання природних ресурсів (ст..6 Закону України «Про основи національної безпеки України».

Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип правового забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права (ст.3). Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишнього природного середовища для життя і здоров’я громадян, довкілля в цілому.

Постійність проявів екологічного ризику для життя і здоров'я людей, а також довкілля внаслідок небезпечних впливів техногенного та природного характерів зумовлюють необхідність активного пошуку дієвих заходів та підходів, спрямованих на попередження настання таких впливів, ліквідацію їх наслідків у разі виникнення небезпек, надзвичайних екологічних ситуацій. Чільне місце в системі таких заходів відводиться державно-правовому механізму, який передбачає цілу систему заходів і засобів, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, зокрема розвиток І вдосконалення законодавства у цій сфері.

Оскільки система правовідносин, що формують екологічну безпеку, постійно змінюється, знаходиться у динамічному русі, так само постійно змінюється і законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки .Особливо це виявляється щодо напрацювання процедур, спрямованих на попередження виникнення небезпек. Неостанню роль в цьому відіграє так звана «глобалізація» або «інтернаціоналізація» норм екологічної безпеки, запровадження обов'язкових вимог на загальносвітовому рівні, регіональне співробітництво, зокрема тенденція гармонізації окремих положень національного законодавства до європейських норм безпеки, врахування позитивного досвіду правового регулювання, накопиченого країнами Співдружності Незалежних Держав. Подальшого розвитку набуває гуманізація екологічного законодавства – спрямування його насамперед на захист суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки містяться на сьогодні в більшості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, тим самим справляючи комплексний, міжгалузевий вплив нарегламентацію правовідносин у різних сферах діяльності, особливо щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності. Наявність розвиненої систем й джерел права у сфері екологічної безпеки – суттєва умовазабезпечення здійснення права громадян на екологічно безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Положення щодозабезпечення екологічної безпеки містяться у Декларації про державний суверенітет України (1990), у якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції, Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічноїбезпеки (1998), Законі «Про основи національної безпеки України» (2003) та інших нормативно-правових актах. Конституція не лише проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права.

Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»(розділ XI, статті 50-59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності:

інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населенихпунктів (містобудівної) (статті 51, 59);вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодовійськових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими виходами (ст.55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів

(ст. 52).

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції), підлягає припиненню в порядку, встановленому Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами України. Підставою для припинення діяльності підприємства є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) таекологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Місцевим радам надано можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення ними права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 15 Закону), а припинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює повноваження органів держави у сфері екологічної безпеки. Зокрема, на Верховну Раду України покладається встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян, визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі забезпечення екологічної безпеки та прийняття до свого

розгляду інших питань у цій сфері.

Норми, що регулюють питання екологічної безпеки, містяться не лише в законодавчих актах власне екологічного спрямування, а й ак­тах іншого законодавства, спрямованого на регулювання різних видів діяльності. Це, зокрема, нормативно-правові приписи, які:

• визначають статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування»;

• закріплюють статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної, безпеки: Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи, Положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничогонагляду тощо;

• спрямовані на захист життя і здоров'я людей та довкілля від над­звичайних ситуацій техногенного і природного характеру, які містяться, зокрема, в законах України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населенияі територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про забезпечення санітарного іепідемічного благополуччя населення», в Основах законодавства про охорону здоров'я;

• регламентують забезпечення екологічних вимог, у тому числі вимог екологічної безпеки, у надзвичайних ситуаціях: закони України«Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби» тощо;

• зобов'язують дотримуватися вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивногозабруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

• спрямовані на забезпечення ядерної і радіаційної безпеки (як складових і передумови екологічної безпеки)

у процесі використання ядерної енергії, видобування та переробки уранових руд, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: закони України «Про використання ядерної енергії тарадіаційну безпеку», «Про видобування та переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про захистлюдини від впливу іонізуючого випромінювання»;

• містять вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Закон України «Про стандартизацію»;

• закріплюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про курорти», «Про туризм»,

«Проелектроенергетику», «Про залізничний транспорт»,

«Про трубопровідний транспорт», «Про дорожній рух», Повітряний кодекс України та інші;

• містять комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство»;

• визначають принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: ЗаконУкраїни «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

• встановлюють вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, щоможуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України «Про космічну діяльність»;

• визначають вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: закони України «Про пестициди і агрохімікати», «Про державну системубіобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетичне модифікованих організмів»;

• спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту правспоживачів: закони України «Про захист прав споживачів», «Про питну воду та водопостачання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцию з них», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчоїсировини» та інші;

• закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної тацивільної оборони: за­кони України «Про цивільну оборону», «Про оборону України»;

• визначають склад правопорушень у цій сфері та підстави і порядок притягнення винних осіб за їх учинення додисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільної, еколого-правової відповідальності. Такими є, зокрема, норми, що містяться в Кодексі законів про працю України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, Цивільному кодексі України, Земельному кодексі України, Кодексі України про надра тощо;

• регламентують діяльність правоохоронних органів у галузі за­безпечення екологічної безпеки: закони України«Про міліцію», «Про прокуратуру».

Отже, законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні розвивається динамічно і передбачає сукупність важелів як регламентуючого, так і забезпечувального спрямування.