3.1.А. Національна система екологічної безпеки
Надмірна індустріалізація України на фоні глобальної економічної кризи та об’єктивні труднощі перехідного періоду економіки призвели до поступового зростання кількості аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій.
Ці обставини та досвід багатьох країн світу зумовили необхідність розроблення державної програми відповідних дій на основі національної системи екологічної безпеки – запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, що визначає мету, принципи створення, завдання, організаційну структуру єдиної системи запобігання та умови її реалізації.
Мета створення національної системи екологічної безпеки полягає у забезпеченні безпеки населення, об’єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних та інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження (далі – надзвичайних ситуацій). Ця мета досягається шляхом розроблення механізму регулювання екологічної безпеки за допомогою системних заходів, що здійснюються міністерствами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та виконкомами міських, районних у містах рад і спрямовуються на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефективне реагування у разі їх виникнення.
Створення національної системи екологічної безпеки базується на принципах:
організаційного об’єднання зусиль державних і недержавних органів, причетних до проблем у цій сфері, на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, на основі відповідних нормативних актів;
нерозривності зв’язку питань забезпечення техногенно-екологічної безпеки із змінами компетенції органів влади, форм власності, структурної перебудови економіки та вдосконаленням законодавства у цій сфері;
безумовного виконання вимог щодо гранично безпечних рівнів впливу на навколишнє природне середовище і вимог екологічної безпеки;
невиснажливого збалансованого природо-користування;
пріоритету охорони життя і здоров’я людей над будь-якими іншими інтересами в державі;
компенсації збитків, завданих здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу, власникам пошкодженого або знищеного в результаті надзвичайних ситуацій майна на основі чітко визначеної відповідальності та відповідного економічного механізму, включаючи систему страхування.
Основними завданнями національної системи екологічної безпеки є:
розроблення перспективної політики у справі запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та прийняття відповідних рішень;
планування та керування процесами досягнення визначених показників екологічної безпеки, прогнозування і виявлення потенційних джерел виникнення надзвичайних ситуацій, розроблення можливих сценаріїв розвитку подій та відповідних планів реагування на них, своєчасне інформування населення, місцевих органів державної виконавчої влади та виконкомів міських, районних у містах рад про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, здійснення заходів щодо запобігання таким ситуаціям або пом’якшення їх наслідків;
створення, підтримка і забезпечення необхідного рівня готовності системи реагування на надзвичайні ситуації;
забезпечення ефективності дій у надзвичайних ситуаціях та організація ліквідації їх наслідків;
розвиток нормативної бази для забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки та підвищення ефективності реагування на надзвичайні ситуації;
розвиток і координація міждержавних відносин з питань регулювання екологічної безпеки, мінімізації ризику виникнення надзвичайних ситуацій, особливо з транскордонним впливом, узгодження з іншими державами заходів реагування і взаємодопомоги в разі їх виникнення та приведення системи безпеки у цій сфері у відповідність до міжнародних принципів і норм.
Єдина система запобігання забезпечує виконання перелічених завдань на державному, регіональному, місцевому та об’єктному рівнях у таких напрямах діяльності:
управління екологічною безпекою, включаючи управління екологічно небезпечною військовою діяльністю;
підвищення готовності до надзвичайних ситуацій;
реагування на надзвичайні ситуації і управління силами реагування;
ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.
Організаційна побудова та режими діяльності національної системи екологічної безпеки передбачає, що до складу єдиної системи запобігання входять окремо визначені органи державної виконавчої влади усіх рівнів, до компетенції яких належать питання, пов’язані з безпекою та захистом населення, запобігання, реагування на надзвичайні ситуації, а також уряд Автономної Республіки Крим, виконкоми міських, районних у містах рад, сили та засоби цих органів, у тому числі фінансові, продовольчі, медичні, матеріально-технічні ресурси, відомчі системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
На загальнодержавному рівні діють:
Урядовий кризовий центр, що створюється на основі діючої постійної Урядової комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій в частині, що стосується техногенно-екологічної безпеки;
спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади, на який покладено функції поточного управління єдиною системою запобігання;
підрозділи міністерств і відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
система державного моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об’єктів;
система взаємодії з підсистемами запобігання і реагування регіонального, місцевого і об’єктного рівнів;
система технічної інтеграції в регіональні, місцеві та об’єктні підсистеми запобігання і реагування.
На регіональному (Автономної Республіки Крим, областей) рівні діють:
регіональні кризові центри, що створюються на основі діючих відповідних постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
регіональні інформаційно-аналітичні системи аналізу і прогнозу розвитку надзвичайних ситуацій;
Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які забезпечують функціонування всієї інфраструктури єдиної системи запобігання на регіональному рівні;
обласні підрозділи відповідних міністерств і відомств, які виконують функції запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;
спеціалізовані формування;
підсистеми:
а) регіонального моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об’єктів;
б) повідомлень про надзвичайні ситуації;
в) взаємодії із системою запобігання загально-державного та відповідними підсистемами місцевого і об’єктного рівнів.
На місцевому (районному, міському) рівні діють:
місцеві кризові центри, що створюються на основі діючих постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій у техногенно перевантажених районах і містах з підвищеним ризиком виникнення надзвичайних ситуацій;
районні державні адміністрації, виконкоми міських рад, які забезпечують функціонування всієї інфраструктури єдиної системи запобігання на міському і районному рівнях;
районні і міські підрозділи відповідних міністерств та відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
підсистеми:
а) регіонального моніторингу навколишнього природного середовища і потенційно небезпечних об’єктів;
б) повідомлень про надзвичайні ситуації;
в) взаємодії із системою запобігання загальнодержавного і відповідних підсистем регіонального та об’єктного рівнів.
На об’єктному рівні діють:
системи вимог і регламентів з безпечної діяльності та функціонування об’єктів;
кризові протиаварійні структури об’єктів атомної енергетики;
підрозділи і окремі спеціалісти, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
підсистеми:
а) локального моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об’єктів;
б) повідомлень про надзвичайні ситуації;
в) оцінки та регулювання безпеки об’єктів, створені на основі широкого впровадження автоматизованих інформаційних технологій;
г) взаємодії з місцевими і регіональними підсистемами та системою запобігання і реагування на загально-державному рівні.
Для забезпечення ефективної діяльності єдиної системи запобігання запроваджуються три режими функціонування як усієї системи в цілому, так і окремих її складових:
нормальної діяльності – функціонування системи за нормальних виробничих, екологічних, санітарно-гігієнічних умов;
підвищеної готовності – функціонування системи у разі отримання прогнозу можливості погіршення виробничих, екологічних, санітарно-гігієнічних умов, що ведуть до загрози виникнення надзвичайних ситуацій;
надзвичайний режим, який запроваджується під час виникнення надзвичайної ситуації.
Окремі міністерства, відомства, уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконкоми міських рад, задіяні в єдиній системі запобігання, в межах виконання покладених завдань можуть мати свої режими функціонування.
Рішення про запровадження відповідного режиму функціонування єдиної системи запобігання приймається, залежно від масштабів надзвичайних ситуацій, керівниками міністерств, відомств, уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконкомів міських рад за поданням кризових центрів (комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій) відповідних рівнів на основі нормативного акта, в якому мають бути визначені критерії, порядок запровадження відповідного режиму функціонування і взаємодії органів державної виконавчої влади та основні завдання.
Урядовий кризовий центр є організаційною структурою, яка проводить роботу, пов’язану з координацією діяльності міністерств, відомств, уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, і наділяється повноваженнями для керування всім необхідним комплексом дій у єдиній системі запобігання під час запровадження надзвичайного режиму.
При створенні Урядового, регіональних і місцевих кризових центрів їм передаються повноваження відповідних постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.
Урядовий кризовий центр діє на основі положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Регіональні та місцеві кризові центри діють на основі положень, що затверджуються урядом Автономної Республіки Крим, відповідними державними адміністраціями, виконкомами міських рад.
До робіт, пов’язаних із запобіганням та реагуванням на надзвичайні ситуації, можуть залучатися на добровільних або договірних засадах громадські організації, політичні партії, професійні спілки, релігійні організації, асоціації аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних формувань тощо.
Співпраця з об’єднаннями громадян, професійними спілками, релігійними організаціями та об’єднаннями спеціальних формувань полягає:
у спільній участі в діях щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
у роботі з населенням для підвищення рівня його готовності до дій у надзвичайних ситуаціях;
у допомозі населенню в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
у виявленні порушень нормативних актів з техногенно-екологічної безпеки;
у роботі з міжнародними урядовими і неурядовими організаціями.
Основними напрямами роботи об’єднань громадян, профе-сійних спілок, релігійних організацій та об’єднань спеціальних формувань з питань запобігання та реагування на надзвичайні ситуації є:
інформування населення про стан справ на об’єктах з небезпечною діяльністю, ризик виникнення надзвичайних ситуацій та відповідні дії у разі їх виникнення;
організація навчання населення з перелічених питань;
винесення на громадське обговорення проектів будівництва, пов’язаних із запровадженням небезпечної діяльності;
удосконалення механізмів участі громадськості у плануванні системи упереджувальних заходів щодо виникнення надзвичайних ситуацій;
залучення до безпосередньої участі у здійсненні державних цільових програм щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та зменшення втрат під час їх виникнення та ліквідації;
організація взаємодії у розробленні планів дій населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
допомога у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт;
організація надання з боку вітчизняних та міжнародних організацій і фондів технічної, фінансової та гуманітарної допомоги населенню, що потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій.
Мета міжнародного співробітництва полягає в участі України в роботі міжнародних договорів, уніфікації нормативів і вимог у справі запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, особливо, коли це стосується зменшення ризику транскордонних впливів.
Завданнями міжнародного співробітництва є:
узгодження засад нормативного регулювання техногенно-екологічної безпеки в Україні з існуючою практикою розвинутих країн світу;
впровадження міждержавного правового механізму, усунення розбіжностей у розв’язанні комплексу проблем техногенно-екологічної безпеки.
Отже, нацiональна система екологiчної безпеки, запобiгання i реагування на аварiї, катастрофи iншi надзвичайнi ситуацiї дає можливiсть конструктивно вирiшувати питання безпеки та захисту населення i територiй, оперативно реагувати на надзвичайнi ситуацiї природного i техногенного походження.
- 2.3.Поняття екологічної безпеки та правові основи її забезпечення
- 3. Принципи організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки.
- 3.1.А. Національна система екологічної безпеки
- 3.1.Б. Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку
- 3.2. Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки
- 3.3.Правові відносини в галузі екологічної безпеки
- 2.Особливості правовідносин у галузі забезпечення екологічної безпеки
- 3.4.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
- 4. Шляхи забезпечення екологічної безпеки при забрудненні навколишнього природного середовища
- 4.3. Гігієнічна регламентація та Державна реєстрація небезпечних факторів
- 5.Оцінка стану довкілля при запобіганні і реагуванні на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації
- 5.1. Моніторинг довкілля
- 5.2. Види діяльності та об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку
- 5.3. Надзвичайні екологічні ситуації
- 5.4. Екстремальне забруднення довкілля
- 5.5. Вплив агресивних хімічних факторів
- 5.6. Протидія рушійним стихійним явищам
- 6. Заходи техногенно-екологічної безпеки
- 6.1. Екологічні вимоги при проектуванні та розміщенні населених пунктів і продуктивних сил
- 6.2. Охорона довкілля від забруднення виробничими та побутовими відходами
- 6.2.1. Переліки небезпечних відходів
- Груп речовин і матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, ввезення в Україну яких забороняється
- I хімічні речовини Хімічні речовини першого класу небезпеки
- Хімічні речовини гостронаправленої дії
- 6.4. Екологічна безпека при виникненні небезпечних фізичних та біологічних факторів
- 6.5. Вимоги радіаційної безпеки
- 7. Екологічна безпека водних ресурсів
- 8. Екологічна безпека атмосферного повітря
- 9. Екологічна безпека збереження земельних ресурсів
- 10. Надра (техногено-екологічна безпека)
- 11. Міжнародне право екологічної безпеки
- 11.1.Визначення поняття міжнародної екологічної безпеки та права міжнародної екологічної безпеки
- 2. Принципи міжнародного права екологічної безпеки
- 12.Екологічна криза
- 12.1. Екологічна криза, поняття, сутність.
- 2. Екологічні кризи, причини їх дії
- 3. Фізичні, хімічні, біологічні та психологічні фактори
- 4. Класифікація екологічних криз
- 5. Природні і антропогенні екологічні кризи
- 7. Джерела екологічної кризи XX століття та її вплив на біосферу
- 14.Еколого-економічна безпека господарських систем у контексті сталого розвитку
- 2. Поняття еколого-економічного ризику, його оцінювання