logo search
екологічна безпека

6.5. Вимоги радіаційної безпеки

При роботі реактора, в процесі ділення ядер урану або плутонію, під дією нейтронів в їх активній зоні накопичуються продукти ядерного ділення, які являють собою біля 200 уламкових радіонуклідів більше 30 хімічних елементів. Ці елементи займають середину таблиці Менделєєва – від германія з атомним номером 32 до європія з номером 63, а також ізотопи наведеної активності – цезій-134 і нептуній-239. Вони мають періоди напіврозпаду від 30 секунд (радій-106) до 30 років (цезій-137) і є бета-гама-випромінювачами. При опроміненні повільними нейтронами урану-238 утворюються трансуранові альфа-активні елементи – плутоній, америцій, кюрій. Кількість і радіонуклідовий склад продуктів ядерного ділення залежать від тривалості роботи реактора: чим вона довша, тим більше розділиться ядер урану і більше накопичиться продуктів ядерного ділення. Вихід їх в атмосферу внаслідок аварії на АЕС (перегрівання і розплавлення активної зони, порушення герметичності реактора) визначається ступенем їх летючості. На фоні тугоплавкості більшості радіонуклідів телур, йод і цезій мають високу летючість. У зв’язку з цим аварійні викиди збагачуються названими радіонуклідами. При аварії на Чорнобильській АЕС було викинуто в атмосферу в процентному відношенні: йоду -131 – 20 %, цезію-137 – 13 %, цезію-134 –10 %, інших радіоактивних речовин було викинуто від 2 до 5 %, в тому числі і стронцію-90 - 4 %. Серед продуктів ядерного ділення є радіоактивні гази — криптон і ксенон. При нормальній роботі реактора вони постійно випускаються через фільтровентиляційну систему, а при аварії – вільно виходять в атмосферу. Склад продуктів ядерного ділення в реакторі АЕС відрізняється від складу продуктів, які утворюються при вибуху ядерного боєприпасу. При ядерному вибусі основна маса його радіоактивних продуктів оплавляється або конденсується на частинках грунту і втягується в зону вибуху, утворюючи хмару радіоактивного пороху. За 8-10 годин вона осідає на поверхню грунту і утворює достатньо чіткий слід радіоактивної хмари, яку можна прогнозувати за розмірами і рівнями радіації.

Складність аварії на Чорнобильській АЕС полягала в тому, що після зруйнування енергоблоку реактор перейшов у режим саморегулюючого енерговиділення і перетворився в джерело безперервного пульсуючого виділення в атмосферу продуктів ядерного ділення. Крім того, хмара газоаерозольного викиду значно довше знаходиться в атмосфері і значно довше випадає на землю. Все це дуже ускладнило радіаційну обстановку: наземний слід мав плямистий характер з великими перепадами рівнів ра-діації. Мало місце перенесення радіоактивних речовин на великі відстані.

Згідно з метеоумовами в перші два-три дні після аварії радіоактивність розповсюдилась в північно-західному, північному і північно-східному напрямках залежно від висоти викиду, напрямку і швидкості вітру. Висота викиду була від 200 до 1200 метрів. Вранці 28 квітня (аварія сталася 26 квітня 1986 року) в Швеції і Фінляндії було зареєстровано підвищення рівнів радіації. 30 квітня, при значно меншому виході радіоактивних речовин в атмосферу, в приземних шарах атмосфери, вони перенеслись на південь на висоті 700 метрів у сторону Кишинева, а на висоті 1500 метрів – у напрямку Відня і Будапешту. На територіях північної України і південної Бєларусі сформувався наземний слід, де випала основна частина радіоактивних речовин. При аварії на ЧАЕС була заражена територія, на якій проживало 17,5 млн. людей, в тому числі 2,5 млн. дітей. При аваріях на АЕС з викидом радіоактивних речовин розповсюдження останніх не мають меж. Необхідно враховувати, що зруйнувати АЕС у воєнний час можна звичайними засобами ураження, а це може призвести до втрати теплоносія першого контуру охолодження реактора, до повної розгерметизації палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткового випаровування продуктів ядерного ділення із зруйнуванням або без зруйнування реактора. Після зруйнування реактора звичайними засобами ураження біля 1/3 радіоактивних продуктів може бути викинуто в атмосферу. Внаслідок цього може виникнути складна і непередбачена радіаційна обстановка. У зв’язку з тим, що в продуктах викиду перевагу мають довгоживучі радіонукліди, зараження буде тривалим.

Для розмежування зон радіоактивного забруднення, які утворились внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, Верховною Радою України прийнято Закон, який передбачає чотири зони радіоактивного забруднення.

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що, з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій, може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого

Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей грунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов’язкового) відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, зі щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення – це територія зі щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю – це територія зі щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Радіаційно небезпечні землі – це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають загальнодержавним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.

До зазначених земель належать території зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення.

Радіоактивно забруднені землі – це землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.

До зазначених земель належать території зон гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю.

Землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового відселення) виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється:

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення спеціалізованими підрозділами здійснюються обов’язкові заходи щодо:

Всі види діяльності повинні проводитись з обмеженням загальної колективної дози радіоактивного опромінення, а також з обмеженням кількості залучених осіб.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забезпечується суворий природоохоронний режим, охорона територій, природних, історичних та етнокультурних пам’яток відповідно до чинного законодавства.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на територіях зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, контрольно-пропускний режим при виїзді з таких зон забезпечують спеціалізовані органи Міністерства внутрішніх справ України.

Контроль за виконанням зазначених заходів здійснюється на території зони відчуження адміністрацією зони, зони безумовного (обов’язкового) відселення – відповідними обласними радами.

Земельні ділянки, розташовані у зоні гарантованого добровільного відселення, належать до радіоактивно забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо за економічними та екологічними умовами подальше використання цих земель неможливе, вони переводяться до категорії радіаційно небезпечних.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні гарантованого добровільного відселення державою гарантується:

У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється:

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні посиленого радіоекологічного контролю державою гарантується:

Розмежування територiї, що зазнала радiоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи, на зони вiдчуження, безумовного (обов’язкового) вiдселення, гарантованого добровiльного вiдселення та посиленого радiоекологiчного контролю дає можливiсть здiйснення радiацiйного захисту населення та iнших спецiальних заходiв залежно вiд ландшафтних умов та геохiмiчних особливостей грунтiв, величини накопичення радiонуклiдiв у довкiллi, враховуючи загальновиробничi та соцiально-побутовi обставини.

8 лютого 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколиш-нього природного середовища, права і обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії.

Основними принципами державної політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту є:

Громадяни та їх об’єднання мають право на запит та одержання від відповідних підприємств, установ та організацій, у межах їх компетенції, повної та достовірної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, будівництво яких планується або здійснюється, та тих, що експлуатуються або знімаються з експлуатації, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю.

Для реалізації прав громадян органи державної влади, установи державної системи контролю за радіаційною обстановкою, підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії, їх посадові особи зобов’язані:

Місцеві органи державної влади і самоврядування у межах своєї компетенції:

Державне регулювання безпеки використання ядерної енергії полягає у забезпеченні безпеки людини, навколишнього природного середовища, ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання.

Державне регулювання безпеки використання ядерної енергії передбачає:

Державне регулювання безпеки використання ядерної енергії здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерство охорони здоров’я України, інші органи державної виконавчої влади згідно з законодавством України.

Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки є незалежними від державних органів, установ і посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії. Вони не залежать від місцевих органів влади і самоврядування, об’єднань громадян.

Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки створюють державні інспекції, на які покладається державний нагляд за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки.

Державні інспекції діють згідно з положеннями про них, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пропозиції щодо розміщення ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, мають право вносити органи державної влади та самоврядування, окремі юридичні та фізичні особи.

Пропозиції вносяться до Кабінету Міністрів України.

Для розгляду питання про розміщення ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, заявник подає підготовлені у встановленому порядку матеріали, які містять обгрунтування необхідності спорудження такої установки чи об’єкта і не менш як три варіанти щодо майданчиків для їх розміщення.

У поданих матеріалах обов’язково мають бути:

Рішення про будівництво ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, приймає Кабінет Міністрів України спільно з місцевими органами державної влади та самоврядування, на території яких планується будівництво зазначених об’єктів. Рішення приймається на підставі висновків державної експертизи безпеки установки або об’єкта та інших експертиз відповідно до законодавства.

Надання земельних ділянок та надр для розміщення ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, провадиться в порядку і на умовах, визначених земельним законодавством, законодавством про надра та охорону навколишнього природного середовища України.

При прийнятті рішень щодо розміщення ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, мають бути передбачені додаткові заходи, спрямовані на соціально-економічний розвиток регіону. Обсяг та порядок здійснення цих заходів у кожному конкретному випадку встановлюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з місцевими органами державної влади та самоврядування на підставі науково-економічних обгрунтувань.

Техніко-економічне обгрунтування і проекти будівництва, реконструкції, зняття з експлуатації, матеріали, які містять обгрунтування безпеки, зміни вимог та лімітів безпеки ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, підлягають обов’язковій державній експертизі.

Державну експертизу ядерної і радіаційної безпеки ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, проводить орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки з урахуванням інших державних експертиз, які здійснюють згідно з законодавством.

До участі у проведенні державної експертизи ядерних установок чи об’єктів можуть залучатися представники громадськості та експерти з України, інших держав і міжнародних організацій.

Експертиза проектів інших джерел іонізуючого випромінювання організовується місцевими органами державної влади і самоврядування відповідно до законодавства України.

Фінансування експертизи ядерної та радіаційної безпеки здійснюється за рахунок замовника проекту.

Висновки державних експертиз є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами сфери використання ядерної енергії. Позитивні висновки державної екологічної експертизи і державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки є підставою для фінансування робіт за проектом.

Громадська експертиза безпеки ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, здійснюється з ініціативи об’єднань громадян, а також місцевих органів державної влади і самоврядування за рахунок їх коштів або на громадських засадах організацією чи експертами згідно з законодавством.

Громадська експертиза здійснюється незалежно від державної експертизи.

Висновки громадської експертизи є рекомендаційними і подаються в органи, які здійснюють державну експертизу, а також замовнику проекту.

У місцях розташування ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, може бути встановлено особливий режим території.

Порядок визначення особливого режиму території встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У місцях розташування ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостереження.

Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими радами. У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об’єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов’язаних з діяльністю ядерної установки або об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами.

Отже, вимоги екологiчної безпеки при використанні ядерної енергiї обумовлюють прiоритет безпеки людини та довкiлля. Питання екологiчної безпеки є основними принципами державної полiтики у сферi використання ядерної енергiї та радiацiйного захисту. Мiнприроди України, Мiнздоров’я України, органи державної виконавчої влади здiйснюють державне регулювання безпеки використання ядерної енергiї, що полягає у забезпеченнi безпеки людини, довкiлля, ядерних установок та джерел iонiзуючого випромiнювання.