logo search
Опорний конспект лекцій

Тема 14. Наукові засади раціонального природокористування

Основні поняття та терміни до теми:

Роль та значення природно-ресурсного потенціалу для економічного розвитку є винятково важливими на всіх етапах суспільного відтворення. Природно-ресурсний потенціал в економічній та економіко-географічній науках прийнято визначати як сукупність наявних ресурсів, що відображає їх кількісну та якісну специфіку. Більшість вітчизняних вчених трактують природно-ресурсний потенціал як запас вже досліджених, розвіданих природних ресурсів, включаючи природні умови – географічне положення, рельєф, клімат, що зумовлено прямою залежністю від них структури та спеціалізації економіки.

Упродовж століть людство використовує природні ресурси для задоволення своїх потреб. Тривала взаємодія та зростаюча інтенсивність використання природних ресурсів об’єктивно потребує запровадження системи правил, здатної мінімізувати негативні наслідки. Раціональне природокористування – це таке ведення господарської діяльності, яке не призводить до незворотних змін стану навколишнього природного середовища, здатних загрожувати людині та обмежувати можливості її наступних поколінь.

Згідно чинного законодавства, зокрема, Закону про охорону навколишнього природного середовища (1997), до основних принципів, що визначають раціональне природокористування належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської діяльності, платність за використання природних ресурсів та стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Для вирішення проблем навколишнього середовища сформульовані принципи, дотримання яких сприяє мінімізації негативних наслідків взаємодії природи і суспільства. Принцип історизму враховує історичну послідовність взаємодії людини і природи та передбачає віддалені наслідки антропогенної діяльності; принцип суспільної доцільності ставить на меті всебічне дослідження причин і результатів будь-якої діяльності та підпорядкування її соціальному критерію доцільності; принципи системності та комплексності дозволяють підходити до вирішення проблем навколишнього середовища з позиції не однієї, а максимальної кількості зацікавлених сторін, розглядати навколишнє середовище як систему та комплексно вирішувати існуючі проблеми; принцип розвитку визначає взаємодію і взаємозалежність процесів еволюції природи і суспільства, їх тісну взаємну детермінованість та надання пріоритету екологічній безпеці; принцип планетарної єдності дає розуміння глобальності існуючих в природі та людському суспільстві взаємодій, неможливості вирішення складних екологічних проблем в окремих країні чи регіоні. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування набуває значної актуальності та потребує ефективної міждержавної взаємодії.

Одним із основних напрямів раціонального природокористування є ресурсозбереження. До основних напрямів ресурсозбереження належать:

Поширення застосування безвідходних та маловідходних технологій (таких, що не створюють відходів виробництва або не призводять до перевищення санітарних норм при здійсненні викидів в результаті господарювання) сприяє підвищенню ефективності економічної діяльності та комплексному використанню природних ресурсів.

Дієвим інструментом запровадження раціонального природокористування є економічна оцінка ресурсів та плата та їх використання. Вартісна оцінка природних ресурсів базується на двох показниках: витрати на підготовку і використання ресурсу; прибуток виробника, отриманий в результаті використання ресурсу. Показник річної економічної оцінки природних ресурсів визначають за формулою:

R = max ∑ (Zi – Ni ) Mi,

де Zi – замикаючі витрати на виробництво одиниці і-тої продукції при експлуатації природного ресурсу;

Ni – індивідуальні приведені витрати на виробництво одиниці і-тої продукції,

Mi – обсяг виробництва продукції,

і– 1, 2, 3, …n – вид продукції.

Раціональне використання природних ресурсів, зокрема водних, енергетичних дозволяє не лише зберігати навколишнє середовище, але і знижувати собівартість продукції за рахунок повторного використання сировини. Енергозбереження є одним із пріоритетних напрямів раціонального природокористування в розвинутих країнах світу з часу енергетичної кризи 70-х рр. ХХ ст. Політика енергозбереження здійснюється в таких напрямах: запровадження енергозберігаючих технологій, економія енергоресурсів, використання відновлювальних джерел енергії (енергетична стратегія країн Європейського Союзу до 2030 р. передбачає формування 20 % енергобалансу ресурсами з відновлювальних джерел), використання вторинних енергетичних ресурсів.

Загострення проблеми взаємодії природи та суспільства наприкінці ХХ ст. стало можливо вирішити, застосувавши концепцію сталого, збалансованого розвитку, задекларованого Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992). Україна на шляху становлення соціально ефективної ринкової економічної моделі визначає сталий розвиток цільовим пріоритетом та основою довгострокової стратегії.