logo
Опорний конспект лекцій

Тема 18. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища

Основні поняття та терміни до теми:

Зростання уваги до природоохоронної та екологічної проблематики приходиться на період після ІІ світової війни, коли провідні країни світу, зокрема США, ініціювали дослідження запасів природних ресурсів та перспектив глобального економічного розвитку. Результати цих досліджень були досить песимістичними, оскільки обсяги розвіданих та доступних природних ресурсів обмежені, їх не вистачає на збереження існуючих темпів економічного зростання. Згідно з результатами дослідження Бюро мінеральної сировини США, проведеного в 1970 р. за умови підвищення темпів економічного зростання та споживання запасів природних ресурсів вистачить: кам’яного вугілля – на 111 р., залізної руди – на 93 р., нікелю – на 93 р., свинцю – на 21 р., цинку – на 18 р., олова – на 15 р., ртуті – на 13 р.

Результати цих та численних інших досліджень стали основою для розробки прогнозних сценаріїв глобального розвитку. Так, широку популярність отримали роботи члени Римського клубу – групи дослідників, соціологів, бізнесменів, створена в 1968 р. за ініціативи А. Печчеі. Цією групою був визначений перелік найбільш гострих глобальних проблем: зростання народонаселення, вичерпання природних ресурсів, розвитку індустрії та сільського господарства, забруднення навколишнього природного середовища. Опублікована під керівництвом професора Д. Медоуза в 1972 р. доповідь «Межі зростання» стала відкриттям в науковому світі. Вперше гостро і безкомпромісно обстоювався висновок про існування жорстких меж економічного зростання, зростання чисельності населення та забруднення природного середовища. Всього було підготовлено близько 20 доповідей Римського клубу, в яких проаналізовані різноманітні аспекти глобальної економічної та екологічної проблематики. Всі вони направлені на обґрунтування активізації зусиль гармонізації взаємодії природи та суспільства.

Посилення негативних наслідків антропогенного впливу на природне середовище в останній третині ХХ ст. проявилось в активізації парникового ефекту. Аналіз внеску окремих видів господарської діяльності до глобального потепління відображає такий розподіл: енергетика – 46 %, галузі, що спричинюють утворення хлорфторвуглеводнів (CFCs) – 24 %, лісове господарство – 18 %, сільське господарство – 9 %, інші – 3 %.

З метою захисту довкілля та попередження подальшого забруднення біли активізовані зусилля міжнародного співтовариства. Так, в 1985 р. була підписана міжнародна Віденська конвенція щодо захисту озонового шару Землі. В 1987 р. на її продовження був підписаний Монреальський протокол, основним завданням якого було обмеження використання та виробництва речовин, що руйнують озоновий шар Землі. Тим не менше тенденції погіршення глобальної екологічної ситуації посилюються, що відобразилось у скороченні площі лісового покриву, опустинюванні значних територій, скороченні генетичного фонду планети, підриві біорізноманіття тощо.

В 1983 р. згідно рішення Генеральної асамблеї ООН була створена Всесвітня Комісія з навколишнього середовища та розвитку. Її очолила прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. В 1987 р. комісією була підготовлена доповідь «Програма сталого довгострокового розвитку». Головним результатом вказаного дослідження був арґументований висновок про можливість поєднання економічного зростання та охорони довкілля за умови переходу всіх країни на принципи сталого, збалансованого, екологічно безпечного економічного розвитку.

В 1992 р. В Ріо-де-Жанейро відбулась ІІ Всесвітня конференція з навколишнього середовища та розвитку (UNCED). Результати її роботи стали наступні рішення: Декларація Ріо з навколишнього середовища та розвитку, що об’єднала основоположні принципи екологічного регулювання; Лісові принципи – відображають принципи збереження та відновлення лісів усіх видів, як важливого ресурсу біосфери; Порядок денний на ХХІ ст. – об’єднує стратегічні цілі та завдання, міжнародно-правові, інституційні та інші інструменти для реалізації поставлених завдань.

Реалізація принципів сталого розвитку наштовхується на суттєвий спротив провідних країн світу, в перчу чергу – США, оскільки передбачає обмеження масштабного індустріального зростання. Однак, усвідомлення гостроти глобальних екологічних проблем примушує країни та світове співтовариство в цілому приймати непопулярні рішення задля покращення майбутнього. Так, в 1997 р. на Конференції в Кіото був врешті підписаний протокол про обмеження викидів CO2 та інших парникових газів до рівня 1990 р. Цими ж рішеннями запроваджено практику торгівлі лімітами викидів шкідливих речовин.

В останні роки світ змінюється прискорено і кардинально. Глобалізація як явище всесвітньої взаємодії та взаємозалежності національних економік посилює негативні екологічні наслідки світового економічного розвитку. За таких умов збалансована еколого-економічна взаємодія стала пріоритетом глобального розвитку, що визначає майбутнє людства.

1

2