Тема 7. Територіальна організація виробництв та економічне районування.

Основні поняття та терміни до теми:

• територіальна організація виробництва;

• територіальна організація суспільства;

• територіальна структура;

• економічний район;

• елементи територіальної структури;

• територіально-виробничі комплекси.

Категорія “територіальна організація виробництв” – це науково обґрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, підприємств сфери обслуговування населення. Завданням територіальної організації виробництва являється забезпечення економічного і соціального ефекту в результаті комплексування життєдіяльності людей і найбільш раціонального використання території на основі реалізації принципів управління.

Поняття “територіальна організація виробництва” за змістом значно ширше поняття, ніж поняття “розміщення продуктивних сил”, так як останнє – це складова процесу територіальної організації.

Критерієм економічної ефективності територіальної організації промисловості є комплексність виробництва, тобто можливість зниження виробничих витрат, підвищення продуктивності праці та загальної ефективності виробництва завдяки встановленим взаємозв’язкам підприємств, їх комплексуванню.

В основі територіальної організації виробництва лежить територіальна структура. Територіальна структура – це склад і співвідношення взаємопов’язаних форм територіального зосередження виробництва.

Категорія “територіальна структура” відображає розміщення промислових об’єктів певними територіальними сукупностями у вигляді промислових пункті, центрів, вузлів, агломерацій, районів, економічних районів.

Територіальна структура – це основа для вивчення об’єктивних процесів територіальної організації виробництва і вивчення наукових напрямів управління цими процесами.

Удосконалення територіальної структури на основі розвитку концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним із важливих завдань ТОВ.

Разом із ТОВ виникає потреба в територіальній організації суспільства. За Є.Р. Алаєвим територіальна організація суспільства являє собою поєднання функціональних територіальних структур (розселення населення, виробництва, природокористування), об’єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства відповідно до економічних законів.

Засобом регулювання ТОВ і ТОС є державні регіональні програми, які розробляються і реалізуються в масштабах держави, окремих регіонів, адміністративних та інших територіальних утворень для вирішення соціально-економічних проблем.

В регіональному дослідженні важливе місце займає економічне районування. Економічне районування відображає територіальну диференціацію розвитку господарства на основі системи ТПП, тобто воно є важливим методом аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил.

Значний внесок у дослідження економічного районування зробили в останні роки Ф.Д. Заставний, В.А. Поповкін, М.М. Колосовський, М.М. Паламарчук та ін.

Система економічних районів виступає як важлива умова регіонального управління народним господарством. ТОВ в економічних районах сприяє раціональному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх регіонах країни.

Сітка економічних районів використовується для планування і прогнозування розвитку районних господарських комплексів.

Економічний район – це цілісна складна територіальна система продуктивних сил, яка являється невід’ємною складовою господарського комплексу країни і виконує певну функцію в межах національного ринку.

Сучасне економічне районування відбувається відповідно до таких принципів як:

• принцип ТПП;

• принцип районної спеціалізації і комплексності;

• принцип територіально-адміністративної цілісності.

Головним районотворчим фактором є територіальний поділ праці, який являється результатом просторового вияву дії загального економічного закону суспільного поділу праці. Врахування територіального поділу праці сприяє найбільш ефективному використанню умов кожної території (економіко-географічного положення, природних умов та ресурсів, комбінування виробництв, а також використання виробничого досвіду населення, здобутого ним протягом певного історичного періоду).

Другим важливим районотворчим фактором являються територіально-виробничі комплекси (ТВК), які є похідними від територіального поділу праці.

До ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В їх основі знаходяться взаємопов’язані підприємства різних галузей, зв’язки яких визначені технологією і економікою виробництва.

Важливе районотворче значення мають найбільші міста країни – великі індустріальні та регіональні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Зона районотворчого впливу великого регіонального центру охоплює цілу групу адміністративних областей. В Україні такими центрами є Харків, Донецьк, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса.

Економічне районування сприяє підвищенню ефективності розвитку регіону, раціональному використанню ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

В науковій літературі обґрунтовуються і використовуються критерії економічного районування. До основних належать такі:

• економічний район має являти собою територіальну єдність, яка утворюється внутрішніми виробничими зв’язками і має спеціалізацію господарства в масштабах країни;

• в районі має бути сформований потужний господарський комплекс основу якого становлять ТВК з такою галузевою структурою:

- профілюючі галузі;

- обслуговуючі галузі (розвиваються як суміжні з профілюючими галузями);

- галузі по обслуговуванню потреб населення регіону;

• розміри економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней.

Економічний потенціал району може визначатися чисельністю населення, розмірами ВВП, вартістю основних виробничих фондів, показниками на душу населення.

В результаті здійснення державної регіональної економічної політики Кабінет Міністрів України виніс на розгляд Верховної Ради Проект закону України “Про концепцію державної регіональної економічної політики”, в якому пропонується наступна мережа економічних районів України:

• Донецький (Донецька, Луганська обл.);

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька обл.);

• Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська обл.);

• Центральний (Черкаська, Кіровоградська обл.);

• Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.);

• Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

• Волинський (Волинська, Рівненська обл.);

• Причорноморський (АР Крим, Одеська, Миколаївська. Херсонська обл.);

• Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська обл.).

Запропонований проект мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування, але подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів.

Економічне районування тісно пов’язане з управлінням регіонами і являється науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів підвищення ефективності розвитку окремих регіонів, вдосконалення їх спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

Основними шляхами підвищення регіональної ефективності виробництва виступають:

• підвищення ефективності регіональної спеціалізації та кооперування виробництва;

• формування об’єднань міжгалузевого характеру;

• поглиблення комплексного розвитку господарства районів;

• реорганізація виробничої інфраструктури в районах;

• створення раціональної системи виробництва на базі промислових вузлів та агломерацій;

• раціональне використання науково-технічного потенціалу і науково-технічних комплексів.