Тема 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

Основні поняття та терміни до теми:

• економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища;

• адміністративно-контрольні інструменти;

• економічні та фінансово-кредитні інструменти;

• екологічні нормативи;

• екологічна експертиза;

• платежі за екологічні збитки;

• екологічний менеджмент.

Економічний механізм як система методів та інструментів управління раціональним природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища дозволяє відтворювати якість природного середовища для реалізації принципу сталого економічного розвитку.

Важелі економічного механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища слід розглядати за трьома напрямками:

• Адміністративно-контрольні: природоохоронне законодавство; сукупність екологічних стандартів та нормативів; система ліцензування діючого виробництва та екологічної експертизи проектної діяльності; методи та інструменти прогнозування, планування та програмування природоохоронної діяльності.

• Ринково-орієнтовані: природно-ресурсні платежі та платежі за забруднення середовища; ринкові ціни на природні ресурси; механізм купівлі-продажу прав за забруднення природного середовища; заставну систему; методи прямих ринкових договорів та інші способи екологічного саморегулювання; добровільні природоохоронні угоди між органами екологічного контролю та підприємствами.

• Фінансово-кредитні інструменти: форми та інструменти фінансування природоохоронних заходів; кредитний механізм охорони навколишнього середовища; екологічні та ресурсні податки; система страхування екологічних ризиків.

З метою дотримання вимог раціонального природокористування запроваджена система екологічних стандартів – обов’язкових норм та вимог щодо використання компонентів навколишнього природного середовища. До числа найважливіших екологічних стандартів належать: гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у навколишньому природному середовищі; гранично допустимі викиди (ГДВ) та гранично допустимі скиди (ГДС) шкідливих речовин. Контроль ГДК дозволяє визначати допустимі нормативи порушення стану компонентів природного середовища та здійснювати регулювання природоохоронної діяльності.

Для об’єктивного та неупередженого обґрунтування прийняття управлінських рішень та гарантії екологічної безпеки необхідна екологічна експертиза – науково-практична діяльність спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, дія яких впливає або може впливати на стан довкілля та здоров’я людей. Її здійснення регламентовано Законом України “Про екологічну експертизу” 1995 р. Екологічна експертиза передбачає здійснення оцінки впливу проектів господарської діяльності на навколишнє природне середовище, тобто встановлення їх довгострокових екологічних наслідків.

Основними завданнями екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки суб’єкта господарської діяльності; встановлення відповідності вимогам екологічного законодавства; оцінка впливу різних об’єктів на довкілля, здоров’я людей і стан ресурсів та можливих негативних екологічних наслідків; оцінка природоохоронних заходів; підготовка обґрунтованих заходів.

Найбільш поширеними економічними інструментами управління природокористуванням є платежі за екологічні збитки. Для оцінки збитків довкіллю використовують такі базові величини: витрати на зменшення забруднень; витрати на відновлення якості навколишнього середовища; ринкову ціну; додаткові витрати, зумовлені зміною якості навколишнього середовища; витрати на компенсацію ризику для здоров’я людей; витрати на додатковий природний ресурс для розбавляння стоку, що скидається, до безпечної концентрації забруднювальної речовини. Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

• викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднювальних речовин до водних об’єктів та системи комунальної каналізації;

• розміщення відходів виробництва у навколишньому середовищі.

Екологічний менеджмент – система планування, управління та котролю діяльності підприємства щодо охорони навколишнього середовища. Високорозвинутою є екологічна політика країн Європейського Союзу та США, саме вони є лідерами запровадження еко-менеджменту. Сформована система стандартів якості еко-менеджменту. Розробка стандартів мала на меті такі цілі:

• забезпечення необхідної споживачеві якості продуктів, послуг, і процесів їх виробництва завдяки чіткого визначення їх споживчих якостей;

• покращення якості життя, досягнення безпеки, здоров’я та захисту навколишнього середовища;

• раціоналізація, спрощення і гармонізація технології для зниження потреби в ресурсах та виключення дублювання виробничих процесів;

• спрощення системи контактів між виробниками, споживачами і постачальнимками, в тому числі за допомогою чітких законодавчих норм;

• підтримка міжнародної торгівлі, розмивання бар’єрів, що перешкоджають встановленню єдиних вимог до охорони навколишнього середовища в міжнародному масштабі.

В 1992 р. вперше був запроваджений стандарт еко-менеджменту BS 7750. В 1998 р. в Європейському Союзі затверджено пакет документів з екологічного менеджменту та аудиту, що відкрив нову серію стандартів ISO-14000. З 1 січня 1998 р. стандарти ISO-14000 запроваджені у ДСТУ, вони є добровільними національними стандартами в галузі системи охорони навколишнього природного середовища.