46.Феноменологічна концепція свідомості.

Термін феноменологія утворено з двох понять - феномен і логос, що мають грецьке походження. Логос перекладається як вчення. Розкриття змісту поняття феномен вимагає особливої уваги. Його не можна тлумачити як «явище», а швидше співвідноситься з поняттям сутність і, водночас, протистоїть йому. Феномен - це те, що себе-у-самому-себе-показує, самопроявляється, самодемонструє себе. Становлення феноменології як філософського напрямку зв'язано з творчістю Едмунда Гуссерля. Основне гасло вчення: «Назад до самих речей!» Мартін Хайдеггер пояснює його як настанову «проти усіх конструкцій, що вільно розширюють випадкові відкриття, проти спадщини лише позірно доведених понять, проти позірних питань, що часто зухвало узагальнюються в проблеми».

Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії. Основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до матерії. Залежно від того, як ставиться і розв'язується це питання, визначається філософська, світоглядна позиція - належність того чи іншого філософа до матеріалістичного або ідеалістичного напряму.

За своїм змістом свідомість у кінцевому підсумку є відображенням зовнішньої (стосовно неї), об'єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Але вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а повинен бути їй даний. Отже, свідомість залежна від об'єктивної, матеріальної реальності як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою - онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття і т.д., (тобто гносеологічно).

Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо ж на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково-філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість — це не прояв особливої, незалежної духовної субстанції, так само, як вона не є замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно-духовним світом. Свідомість — це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об'єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність своїх якостей, форм і відношень. Свідомість — це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи -людини, людського мозку. Істоти, що володіють свідомістю (а нам поки що відома лише одна така істота —людина) виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні і достатні передумови. Виникнення свідомості — це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенціалів.

47.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей"сталий

внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії(філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності. Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй. Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу(понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує у формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними процесами. Більшість визначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне. Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення у формах культури. З різноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і понятійних образів, які найбільше співвідносяться з майбутнім результатом її діяльності, з тим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічні образи, котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідає людським потребам. На думку Е.В.Ільєнкова, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому"ідеальність" є аспектом культури, її виміром, властивістю. Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям"психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість— це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної

(когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості.Логічна

структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного абстрактно- мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомості— складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції— це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття(радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти(лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів. Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

48.Еврестична і творча функції інтуїції

Причетність інтуїції до творчого процесу стала для багатьох дослідників такою очевидною, що перетворилася на умову і початковий пункт позитивного рішення як тій, так і іншої проблеми. Один з основоположників теорії творчості, А. Пуанкаре прямо заявляв, що від вирішення проблеми інтуїції залежить успіх в розкритті таємниці наукової творчості і кінець кінцем- прогрес науки. Б.М. Кедрів стверджує, що інтуїцію можна пізнати і належним чином оцінити лише в ланцюзі творчого процесу. Питання про співвідношення творчого і інтуїтивного в значній мірі ускладнюється тим

що зміст самого поняття“творчість” залишається навряд чи змістовнішим, ніж поняття

“інтуїція”.

Творчість є соціально історичним продуктом, не віддільним від поняття праці, пов'язаним з ним і історично і логічно. Творчість може бути як у великому, так і в малому; воно не залежить від масштабів діяльності, але разом з тим неможливо без вищого ступеня усвідомлення цілей і завдань цієї діяльності. Творчий процес детермінований самою природою людського мислення і є якісно вищою його формою. До певної міри це відноситься і до інтуїції, як елементу творчого мислення. Звичайно, не всяке інтуїтивне є творче в справжньому сенсі цього слова, але творчість як таке неможе бути без“інтуїтивних прозрінь”, припущень, припущень. “Безінтуїтивна творчість” - не більше

ніж

психічна

ілюзія. Нові знання, які не витікають із здобутих раніше систем правив, можуть бути отримані евристично, шляхом творчого пошуку, не гарантуючи наперед успіху: що шукає нове повинен бути готовий до того, що його пошуки можуть кінчитися невдачею.

У інтуїції тісно стуляються мислення, відчуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання

з художньою творчістю і навпаки.

49.Рівні та форми суспільної свідомості

Суспільна свідомість. Свідомість неможливо вивести з одного лише процесу

відображення об'єктів природного світу: відношення“суб'єкт-об'єкт” не може породити свідомість. Для цього суб'єкт повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Кожний з нас, приходячи в цей світ, успадковує духовну культуру, що ми повинні освоїти, щоб знайти власне людську сутність і бути здатними мислити по-людськи. Ми вступаємо в діалог із суспільною свідомістю, і це конфронтуюча нам свідомість є реальність, така ж, як, наприклад, держава або закон. Ми можемо збунтуватися проти цієї духовної сили, але так само, як і у випадку з державою, наш бунт може виявитися не тільки безглуздим, але і трагічним, якщо ми не будемо враховувати ті форми і способи духовного життя, що нам об'єктивно протистоять. Щоб перетворити історично сформовану систему духовного життя, потрібно нею спочатку опанувати.

Суспільна свідомість виникла одночасно й у єдності з виникненням суспільного буття. Природі в цілому байдужне існування людського розуму, а суспільство не могло б без нього не тільки виникнути і розвиватися, але і проіснувати жодного дня і години. У силу того, що суспільство є об'єктивно-суб'єктивна реальність, суспільне буття і суспільна свідомість як би“навантаже-ні” один одним: без енергії свідомості суспільне буття статичне і навіть мертво.

Той факт, що суспільна свідомість містить у собі різні рівні(повсякденне-життєве, теоретичне, суспільну психологію, ідеологію і т.д.), і те, що кожним рівнем свідомості суспільне буття відбивається по-різному, саме і складає реальну складність у розумінні феномена суспільної свідомості. І тому не можна розглядати її як просту суму понять

“свідомість”і “суспільна”.

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень,

почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Але і суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість. Сукупність узагальнених представлень, ідей, теорій, почуттів, удач, традицій, тобто всього того, що складає зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує визначену роль суспільного буття стосовно суспільної свідомості, однак, не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість

виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності

з ним.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний зміст, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить його необхідним і реально існуючим елементом будь- якого суспільного пристрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки зависнуть у повітрі.

За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно- економічних формаціях.