85. Поняття культура
Слово “культура” похідне від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – “освіченість”, “вихованість”. У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культура розвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа і державного діяча, полягає її головна функція.
До основних концепцій походження культури відносять: діяльнісну – культура як процес і результат людської діяльності; ціннісну – культура розуміється як система цінностей, їх набуток; теологічну, пов’язану з релігійним трактуванням походження культури; ігрову, адже гра є різновидом людської діяльності.
Стосовно визначення поняття культура можна констатувати найрізноманітніші підходи, яких у літературі величезна кількість. Сьогодні налічується близько 500 визначень культури. І в цьому немає нічого дивного – культура є явищем складним і багатогранним, звідси – багатоманітність її визначень.
Серед визначень культури досить чітко проглядаються три основних підходи.
Емпіричний, описовий підхід, згідно до якого культура є сукупністю, результатом всієї людської діяльності, тобто сумою всіх речей і цінностей, з яких складається цей результат. Однобічність цього підходу в тому, що культура тут уявляється в статичному вигляді – у вигляді певного “набору” речей та цінностей, застиглих продуктів людської життєдіяльності. Окрім того, розмежовуються матеріальна та духовна сфера культури.
Аксеологічний, тобто оціночний підхід, за якого “культурність” і “некультурність”, отже, і рівень культурності, оцінюється співставленням з певним еталоном. За такого підходу оцінки мають відносний і довільний характер: євроцентризм стає мірою культурності всіх останніх регіонів, не враховується те, що культура є пристосовництвом до конкретного середовища, як природного, так і соціального. Хоча цей підхід є теж обмеженим, він, які і будь-який підхід, не може бути відкинутим: досліднику доводиться порівнювати (адже все пізнається у порівнянні) й оціночний момент.
Діяльнісний підхід розглядає культуру як специфічно людський спосіб діяльності, “позабіологічний” за своєю сутністю. Але культура є не самою діяльністю, а тим способом, яким здійснюється ця діяльність. Саме діяльнісний підхід до розуміння культури починає переважати у сучасній науковій літературі. Це пов’язане перш за все з тим, що він не відкидає два попередніх – описовий та оціночний, а включає в себе їх раціональний зміст.
Отже, під культурою традиційно, у широкому розумінні визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.
У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо.
Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо.
- 7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- 9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- 21.„Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- 23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- 33.Визначальні категоріальні характеристики світу.
- 34. Поняття природи
- 36. Поняття біосфери і ноосфери
- 38. Глобальні проблеми сучасності.
- 38. Екологічні проблеми та шляхи їхрозв’язання
- 40. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- 41. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- 43. Проблема сенсу життя людини
- 44. Проблеми свободи і відповідальності.
- 46.Феноменологічна концепція свідомості.
- 50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 54. Проблема істини в теорії пізнання
- 55. Абсолютність і відносність як властивості істини
- 56. Проблема критеріїв істини.
- 57.Істина і правда
- 58. Поняття методології
- 60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- 61. Функції мови
- 62. Поліструктурність мови.
- 63. Поняття соціокультурної комунікації.
- 64. Об’єкт і предмет філософії історії
- 67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- 70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- 73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- 75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- 77. Поняття філософії економіки
- 79. Поняття власності та її форм
- 80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- 81. Поняття політики
- 85. Поняття культура
- 86. Масова культура, контркультура і антикультура
- 87. Поняття цивілізація