40. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.

Інтелект є, по суті, ніщо інше, як здатність судження, здатність мислення, але особливо до неї ставиться все те, що вважається нами самостійністю судження, оригінальністю, продуктивністю мислення, дотепністю й глибокодумністю. Є два типових види здатностей розуму: розумова й творча обдарованість інтелекту, тому що й творчій уяві ґрунтується на чисто інтелектуальній діяльності. Але вже простий психологічний аналіз цих двох основних видів інтелекту доведе нам, що розумова діяльність розуму, що є вищою ознакою обдарованості, залежить сама по собі від інших, нижчих розумових здатностей або вірніше – від інших психічних процесів. Ці елементарні розумові функції можуть бути розділені у свою чергу на два ряди передумов й умов обдарованості. В- перших, ми виявимо такі передумови, які по своїй природі є формальними, тобто загальними для всіх видів діяльності свідомості, у якій вони беруть участь. До цих якостей ставляться: концентрація уваги, навичка й розумова жвавість. По-друге, ми знайдемо матеріальні умови обдарованості, тобто якісні функції розуму, що вступають у певні взаємини з обдарованістю. До цієї групи розумових якостей ставляться: спостережливість, пам'ять й уява. Варто зупинитися на взаємовідносинах між інтелектом і волею. Без роботи інтелекту воля залишається сліпою і стає лише остільки усе більше видючої, оскільки їй керує розвитий інтелект. Лише сполучення розумової обдарованості із сильне волею створює ґрунт для вищої розумової творчості. Ми нерідко бачимо сильно обдарованих людей, не спроможних створити яке що зі своїх більших здатностей, тому що слабість волі паралізує в них чисто розумову роботу. Суцільно так поруч, однак, зустрічаються в житті й таких людях, у яких сильна воля односторонньо перевищує всі інші духовні функції; це - бурхливі натури, яким «призначені більші прориви, але створити нічого не дано», тому що в них відсутній напрямна й регулююча сила інтелекту. Однобічні, непристосовані до життя «люди науки» із сильно розвиненим інтелектом так само мало можуть впливати на життя суспільства або навіть на хід їхнього власного життя, як і бурхливі, імпульсивні натури, що відстали у своєму розумовому розвитку, чия воля звичайно даремно пропадає в зайвій витраті розумових сил на досягнення найпростіших успіхів. Отут, так само, як і у взаємовідносинах між природним нахилом і свідомим удосконаленням інтелекту, найвищий ефект може бути досягнуть розмірною й гармонійною участю обох факторів у нашій розумовій роботі: розумових здатностей й активної волі.