56. Проблема критеріїв істини.
Критерій істини тривалий час вбачали або в свідомості (одні — в чуттях, інші — в розумі), або в об'єкті, що пізнається. Оскільки істина передбачає певне пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, то в цьому розумінні істина відноситься не тільки до суб'єкта, а й до об'єкта. Звідси випливає, що критерій істини повинен становити собою певне відношення, що і відрізняється від процесу пізнання, і водночас перебуває з ним у тісному взаємозв'язку. Тому зрештою було встановлено, що таким відношенням є суспільна практика, яку й потрібно розглядати як критерій істини.
Та чи інша теорія є істиною, якщо на основі її рекомендацій люди здатні здійснити поставлені ними цілі. Таке розуміння критерію істини лише зовнішньо нагадує прагматичне твердження, згідно з яким істинним є корисне. Корисність знань не причина, а лише наслідок їх істинності.
Існує кілька способів практичної перевірки істинності теоретичних положень: через активне спостереження; з допомогою експерименту, який відтворює досліджуване явище у відносно чистому вигляді; шляхом перевірки життям наукових припущень тощо. Та під практикою у філософському її розумінні потрібно мати на увазі не спостереження і навіть не окремі експерименти, спроби реалізувати теоретичні плани, а тривалий, фактично нескінченний історичний процес життєдіяльності людини, в якому лише й може відбутися відсів усього помилкового, хибного від справді істинного. Ігнорування такого розуміння практики давало можливість оголошувати абсолютними істинами, нібито вже доведеними практикою, утопічні, а то й маячні ідеї деяких політичних діячів.
Не можна ототожнювати спосіб обгрунтування істини з її перевіркою, оскільки спосіб доведення значною мірою входить у процес формування істини, а перевірка істин,у кінцевому підсумку, завжди має практичний характер. У процесі формування істини можна досягти несуперечності, послідовності знань, проте їх відповідність дійсності залежить не лише від логічної досконалості доведення, а й від істинності вихідних положень, засновків, які можуть виявитися хибними. Іншими словами, формально-логічні засоби перевірки істини відіграють підпорядковану роль, а справді надійним критерієм істини є суспільна практика.
- 7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- 9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- 21.„Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- 23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- 33.Визначальні категоріальні характеристики світу.
- 34. Поняття природи
- 36. Поняття біосфери і ноосфери
- 38. Глобальні проблеми сучасності.
- 38. Екологічні проблеми та шляхи їхрозв’язання
- 40. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- 41. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- 43. Проблема сенсу життя людини
- 44. Проблеми свободи і відповідальності.
- 46.Феноменологічна концепція свідомості.
- 50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 54. Проблема істини в теорії пізнання
- 55. Абсолютність і відносність як властивості істини
- 56. Проблема критеріїв істини.
- 57.Істина і правда
- 58. Поняття методології
- 60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- 61. Функції мови
- 62. Поліструктурність мови.
- 63. Поняття соціокультурної комунікації.
- 64. Об’єкт і предмет філософії історії
- 67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- 70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- 73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- 75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- 77. Поняття філософії економіки
- 79. Поняття власності та її форм
- 80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- 81. Поняття політики
- 85. Поняття культура
- 86. Масова культура, контркультура і антикультура
- 87. Поняття цивілізація