70. Сім’я як соціальна ланка суспільства

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі. інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрішньосімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування.

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

71. Нація як соціальний феномен.

Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв'язків між окремими народностями, об'єднання місцевих ринків всередині тієї чи іншої держави в загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої соціально-етнічної спільноти людей— нації.

У літературі немає чіткого визначення поняття"нація". Немало вчених висловлюють сумнів щодо можливості дати більш-менш прийнятне визначення нації, посилаючись на виняткову складність, суперечливість та своєрідність цього феномена, зокрема, на динамізм та неоднозначність специфічних ознак даної історичної спільноти людей. Визначення, які в літературі можна знайти, тісно пов'язані з різноманітними теоріями нації. Умовно їх можна поділити на кілька основних груп: психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні.

Засновниками психологічної теорії нації є французький філософ та історик Е.Ренан і австромарксист О.Бауер. У психологічних концепціях закономірності формування та розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості,

"психології народів".Так, в ренанівському трактуванні "нація — це душа,духовний

принцип", що формується шляхом"узгодження" та"солідарності", утворюваної чуттям минулих та майбутніх поколінь. О.Бауер вважав, що нація являє собою"сукупність людей, спільністю долі згуртованих у спільність характеру". Ще один представник психологічної теорії, М.Кареєв, розглядав націю як групу, що виникає із"безпосередньої психологічної взаємодії" індивідів.

Виникнення культурологічних теорій націй пов'язане з іменем К.Рен-нера(Шпрингера). Він уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи культурний союз, породжений свідомістю етнічної приналежності людини. Нація, писав Р.Реннер, "це союз особистостей, які однаково розмовляють ", "культурний союз". В основі культурницької теорії нації, таким чином, лежить спільність національної культури, зокрема національної мови.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі елементи як психологічної, так і культурологічної теорії. її прихильники етнологічної теорії вважають, що основними ознаками нації є спільність походження, етнічної самосвідомості, національних почуттів, прихильність до етнодуховних цінностей. Однак у більшості етнологічних концепцій нації, як і в попередніх теоріях, недооцінюється значення соціальних аспектів у розвитку націй.

Розглянемо, нарешті, "історико-економічну" теорію нації, засновником якої є теоретик марксизму К.Каутський. У праці"Ознаки національності" він писав, що ознаками нації є загальна територія і мова а також спільність економічного життя та традицій. Головними ж ознаками нації, на його думку, є спільна територія та спільна мова. Навіть при відсутності чи втраті однієї або кількох ознак нації, вона, на думку К.Каутського, продовжує існувати.

Таким чином, нація являє собою надзвичайно складний динамічний організм, який

перебуває в безкінечному русі та розвитку. Ті чи інші ознаки нації певною мірою

"працюють" на різних етапах її розвитку.Так, на етапі становлення нації особливо

важливу роль відіграють такі її ознаки, як територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку, зокрема міграційних процесів, можливі відгалуження нації у вигляді діаспори; в цьому разі зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. Посилюється значення різноманітних чинників, складових національної самосвідомості, зокрема таких видових ознак, як гуманістична спрямованість їхньої життєдіяльності та цивілізованість.

72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.

Ідеологія-це логічний, послідовний характер порядкування тих ідей, які пропонується

суспільством, як вибір напрямку діяльності. Ідеологія є ілюзорним явищем тому, що це приблизне, неточне, уявне, а іноді хибне визначення ідеалу, відповідно з яким живе чи може жити сусп. Різновиди ідеології: економічна, політична, правова, культурна, релігійна, філософська тощо. Для реалізації ідеології в сусп. повинні існувати механізми, засоби її реалізації. Соціальна практика показала, що як правило ідеологія успішно реалізується у вигляді державницької ідеологія.Утопія-це такий спосіб визначення ідеалів, в якому відсутнє теоретичне обґрунтування необхідності її реалізації, а мистецьки змальовується привабливий, конкретний образ майбутнього суспільства, в якому люди будуть щасливі. У розвитку утопії2 шляхи:1.перетворитися в ідеологію;2.це ніколи не відбудеться.