7. Діалектика та метафізика як філософські методи

Метод(від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція. Діалектика- метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика— метод, протилежний діалекціку, при якому об'єкти розглядаються:

•відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної) ;

•статично (ігнорується факт постійних змін,самору ху,розвитку);

•однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям,не усвідомлюється їх єдність). Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.

Позитиві́зм— парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового(не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос полягає у відмові від філософії(«метафізики») як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом. Герменевтика(від грец.ερµηνεύειν — тлумачити)— наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів.

7. Діалектика– це такий метод, який ґрунтується на основних принципах(базисна ідея):1.принцип об’єктивності(світ існує незалежно від волі і свідомості людини);2.принцип суб’єктивності(існує суттєва різниця між світом і поняттям світу. Світ – це об’єктивно існуюче, поняття світу –те, як людина формує бачення світу);3.принцип розвитку(все у світі знаходиться в процесі змін, який має упорядкований характер);4.принцип все загальності зв’язку(все у світі знаходиться у стані взаємовідношення);5.закон взаємного заперечення кількісних дій і якісних змін(один із основних принципів діалектики. Зміни у світі відбуваються як перехід з одного стану існування до іншого, завдяки тим властивостям. Які існують в самих предметах);6.закон єдності і боротьби протилежностей(джерело розвитку– це внутрішні суперечності, а зміст розвитку– це саморозвиток);7.закон заперечення заперечення(розвиток завжди має спрямований характер і здійснюється у формі циклу чи спіралі).

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Процес пізнання завжди починається з виявлення зв'язків. І будь-яка наукова теорія ґрунтується на з'ясуванні суттєвих зв'язків. Поняття зв'язку є вихідним для розуміння універсальних(глобальних) зв'язків об'єктивної дійсності. Що таке зв'язок?

Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі. Існують різноманітні зв'язки. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо. Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними.

8. Основні функції філософії:

У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов'язані і

взаємно детермінують одна одну. Розглянемо спочатку взаємний зв 'язок світоглядної і

онтологічної функцій філософії. Онтологія(від гр. опіов— суще) — вчення про Буття,

його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії. Термін онтологія введений в

1613р.Гоклініусом. Але ще в античній філософії були розроблені різні варіанти

онтології.Характер світорозуміння, зокрема розуміння природи і сутності людини, визначається різноманітними життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини. Це може бути фаталістична установка: природа цілком і однозначно визначає і сутність, і вчинки людини, людина приречена бути маріонеткою природних сил. Це може бути волюнтаристична установка: людина може бути вільною щодо природи, діяти за"законом" сваволі(своєї волі). Це може бути й установка Ф.Бекона: природу можна підкорити на основі і відповідно до пізнаних її законів. Проте безоглядна віра в самодостатність наукових знань таїть значну загрозу безпеці людства.За приклад може слугувати Чорнобильська катастрофа. Одна з причин(теоретичних) технологічних катастроф полягає в тому, що природничі і технічні науки вXX ст. перебувають під гіпнозом позитивістського кредо: наука сама собі філософія і жодної "метафізики" не потребує. Таким терміном, здебільшого на Заході, позначають теоретичну філософію як самостійну, раціональну галузь знання і вид світогляду. Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія— розділ філософії, в якому досліджуються проблеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання.Праксеологічна функція філософії. Праксеологічний вимір філософ- ського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів. Крім того, є великий прошарок практики окремих людей і людства в сферах діяльності, які виходять за межі раціонального. Праксеологічна функція філософії. Праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства вцілому, практичних наукових спостережень, експериментів. Суттєвою функцією філософського знання є методологічна. Ця функція полягає не лише в тому, що філософія на найвищому рівні досліджує методи наукового пізнання, визначає теоретичні основи і межі працездатності тих чи інших методів.Філософське знання методологічне за своєю природою.

Аксіологічна функція. Аксіологія- вчення про цінності, філософська теорія

загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напрямку їхньої діяльності, характер їх вчинків. Функція філософії в пошуках цінностей полягає не в тому, що вона дає відповіді на гострі проблеми сучасності, а в тому, що узагальнюючи практичний, інтелектуальний, і ширше духовних досвід людства, з одного боку застерігає, а з іншого пропонує.Тобто філософія несе в собі не лише знання, а й цінності.