logo search
sam_r_RE

Тема 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

План (логіка) викладу матеріалу

  1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс.

  2. Структура економіки, її сутність та поняття.

  3. Регіональні особливості галузевої структури економіки.

  4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Народногосподарський комплекс (НГК) – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно пере­робляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних інтеграційних процесів необхідно зарахувати територіальне кооперування, технологічне та інфраструктура забезпечення. В основі ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір – це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об'єкти і зв'язки між ними: населенні пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреаційні площі, транспортні, інженерні та комунальні мережі. Серед якісних параметрів економічного простору потрібно виокремити:

Територіальна структура відбиває певну територіальну будову народного господарства і характеризується такими основними рисами:

Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери: матеріальне виробництво і виробничі послуги.

Матеріальне виробництво формується з окремих ланок: промисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок.

Виробництво послуг включає: освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів, кредитування, страхування, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управління, туризм тощо.

До складу територіальної структури економіки України на сучасному етапі входять: Автономна Республіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі виділяється 12 спеціальних еконо­мічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальні режими інвестиційної діяльності.

2. В цілому економіка – це процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни. Вона являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, які забезпечують її стійкість, цілісність і динамізм.

У вузькому понятті структура економіки – це комплекс галузей з виробництва товарів і послуг з відповідними технологічними і міжгалузевими зв'язками. В широкому понятті вона охоплює не тільки пропозиції виробництва, а й форми його організації та управління, механізм державного ринкового регулювання.

Структура економіки – це співвідношення між: сферами виробництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. В ній виражена сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей при різких внутрішніх і зовнішніх змінах. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками (ВВП, чисельність працюючих, вартість основних фондів, асортимент).

Структура виробництва характеризується такими пропорціями:

3. Структура гос­подарства країни, району характеризується за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяль­ності, а також за співвідношенням об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій, за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм влас­ності на засоби виробництва, обсягом виробництва продукції галузями.

За даними статистики у промисловості виокремлюються 280 галузей і понад 500 окремих виробництв. Їх класифікація полягає у групуванні підприємств за галузями і змістом:

- забезпечення наукового аналізу міжгалузевих їв язиків і пропорцій;

- зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва, господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі поділяються за основними ознаками однорідності, коли галузі випускають ідентичну продукцію (наприклад, галузі паливно-енергетичної промисловості), спільності у використанні сировини (галузі машинобудування, лісової та харчової промисловості), за характером технології (галузі хімічної промисловості).

Галузі народ­ного господарства прийнято поділяти на укрупнені (комплексні) га­лузі. За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості на­лежать 17 укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з про­стих галузей. Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і виробництва на секції та підсекції, а також розділи, групи, класи та підкласи.

4. Реструктуризація – засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового спрямування.

Другим важливим фактором реформування економіки є приватизація підприємств, що дозволяє виділити її як окрему і досить важливу передумову реструктуризації підприємств.

Третьою важливою причиною реструктуризації економіки є розвиток інституту банкрутства. Виділяють дві найважливіші передумови, що призводять до такого розвитку. Першою з них є реформування законодавства про банкрутство, яке створює реальні можливості для досить успішного використання цього механізму. Другою передумовою є тенденція зростання кількості фінансово неспроможних підприємств.

Фактори макроекономічною рівня:

- недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції;

- нестабільність правового поля України;

- недостатній розвиток українського фондового ринку, інструментарію;

- не вирішується питання доступності джерел фінансування;

- немає належної підтримки процесу реструктуризації з боку держави;

- недостатнє забезпечення законодавчою базою, яка б регулювала процес реструктуризації;

- криза платежів, яка призвела до нестачі коштів для реорганізації.

На практиці вирізняють два шляхи укрупнення підприємств:

- зовнішнє зростання за рахунок злиття укрупнення двох чи де­кількох підприємств або приєднання їх до великого виробництва;

- внутрішнє зростання, яке полягає у придбанні активів за раху­нок власних або позичкових коштів.