logo
sam_r_RE

Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

План (логіка) викладу матеріалу

  1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства. Наука про економічне районування.

  2. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори

  3. Принципи економічного районування

  4. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів. Типи економічних районів

  5. Економічне районування і його практичне значення

  6. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

  7. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Вивчення теми варто розпочати з дослідження сутності економічного районування як об'єктивної основи територіальної орга­нізації виробництва.

Економічний район – це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка характеризується такими ознаками:

- спеціалізація;

- комплексність;

- керованість.

Узагальнюючи різні погляди, можна визначити економічний район як форму територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.

Економічне районування є об’єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів.

Згідно з М. Паламарчуком, конкретним завданням регіональних досліджень є «опрацювання наукових основ вирішення важливих проблем соціально-економічного розвитку регіонів». Сюди він включає:

- вивчення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів;

- формування регіональних і міжрегіональних соціально-територіальних систем (виробничих, рекреаційних, розселення);

- комплексний соціальний і економічний розвиток території;

- розробку наукових основ районного планування, перетворення району в раціонально організований елемент структури національного суспільно-територіального комплексу;

- створення наукових інформаційних систем для загальнодержавних та регіональних потреб, розробку програм та прогнозів соціально-культурного розвитку районів , областей, міст;

- вивчення процесів взаємодії суспільства та природи, економічної ситуації в районах, підготовку програм охорони довкілля .

2. Наступним етапом є уточнення поняття «економічний район», визначення його ознак і районоутворюючих факторів.

Економічний район, з одного боку, – об’єкт державного управління, основна складова частина регіональної політики. З другого боку, це відповідна територіальна природно-ресурсна цілісність, що має історичну, природну, соціальну, економічну специфіку, певний потенціал, який сприяє його розвитку.

Головним районоутворювальним фактором є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Другим важливим районоутворювальним фактором є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці зумовлює формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, зумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

До основних районоутворювальних чинників належать великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Не менш важливе районоутворювальне значення мають особливості економіко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворювання економічного району впливають природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Не менш важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в господарській комплекс економічного району. Крім того, великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устій та адміністративно-територіальний поділ країни.

3. До основних принципів економічного районування належать такі:

- загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є природні ресурси для його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

- розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно масштабності, величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою;

- економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми зв’язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабах країни;

- на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою;

- профілюючі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

- галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району;

- галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами.

4. Для вивчення форм територіальної організації продуктивних сил економічних районів, насамперед, варто визначити зміст поняття виробничо-територіальні утворення. Це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як помислові групи і як промислові комплекси. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв’язків.

Науково обґрунтованим є існування двох типів економічних районів:

- галузевих;

- багатогалузевих (інтегральних).

За останнім типом районуванням вирізняють три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

5. Економічне районування України на державній організаційній основі розпочалося ще у 1921 р. На основі пропозицій сучасних вчених щодо доцільності економічного районування Кабінет Міністрів України зап­ропонував так мережу економічних районів:

Економічне районування дає можливість практично втілю­вати проблеми:

6. Особливості районування полягають у тому, що в нинішніх умовах господарювання змінюється структура виробничої діяльності і форми власності основних виробничих фондів, а звідси і всього економічно­го потенціалу.

При досліджені і науковому підході розробки моделі нового еко­номічного районування необхідно враховувати наявні заміни, які відбулися за останні 15 років: проведення приватизації у всіх сферах соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях народ­ного господарства, інформаційні процеси, старіння основних вироб­ничих фондів, зниження рівня життя населення, зниження виробниц­тва сільськогосподарської продукції, відтік за межі держави високок­валіфікованих спеціалістів га трудових ресурсів.

Щодо особливостей районування з точки зору формування регіо­нальної економічної політики головними проблемами регіонів є:

- слаборозвинуті (відсталі) регіони;

- депресивні регіони;

- прикордонні регіони (області).

7. Територіальна структура відбиває певну територіальну побудову народного господарства. Вона формується залежно від диференціації, умов розвитку виробництва і спожи­вання, що впливає на територіальне зосередження підприємств.

Структура – це набір елементів (певних форм територіаль­ної організації виробництва) та характер взаємодії їх на основі те­риторіального поділу праці.

Комплексність – це об’єктивна закономірність розвитку еконо­мічних районів країни. Територіальна структура народногосподарського комплексу скла­дається з багатьох елементів – певних форм територіальної о зосе­редження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єдна­них за ознакою галузі або за сукупністю всіх галузей (промислово-виробний комплекс, сільськогосподарський комплекс, транспортний комплекс, будівельний комплекс, оздоровчий комплекс, культурного обслуговування, туристичний).

Виробничо-територіальні комплекси – це певні форми територіального зосередження виробництва різним рівнем їх утворень.

Галузевий центр - це населений пункт, що може мати одне або декілька підприємств однієї галузі, інші ж виробництва тут не представлені окремими самостійними підприємствами.

Багатогалузевий центр – це населений пункт, у якому розмі­щено кілька підприємств різних галузей.

Обидві форми територіаль­ного зосередження виробництва належать до промислових утворень. До складних галузевих елементів належать:

Галузеві спеціалізовані райони – це форми територіального зосередження виробництва підприємств однієї великої галузі в про­мислових центрах і кущах, де переважають технологічно споріднені підприємства, що використовують одну й ту ж саму сировину і ви­пускають однорідну кінцеву продукцію.

Галузеві спеціалізовані зони – це виробничо-територіальні утворення, що являють собою об'єднання групи галузевих районів і центрів на обширній території.

Промисловий вузол – це локальний промислово-територіаль­ний комплекс, де при взаємній близькості підприємства об'єднані між собою тісними виробничими зв'язками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструкту­ри і поселень з метою найбільш ефективного використання природ­них, матеріальних і трудових ресурсів.

Промислова агломерація – це один з найбільш складних інтег­ральних елементів територіальної структури. Вона являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді про­мислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно не­великій території.

Багатогалузевий промисловий район являє собою концентра­цію великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій, взаємопов'язаних між собою в про­цесі виробництва.

Агропромисловий район – це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку території сфор­мувався відповідний сільськогосподарський район.