Тема 15. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

План (логіка) викладу матеріалу

1. Стан навколишнього природного середовища в Україні.

2. Правові аспекти охорони навколишнього природ­ного середовища.

3. Організація служб охорони навколишнього при­родного середовища і система екологічної інформації.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

1. Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших скла­дових національної безпеки.

Об'єктами національної безпеки є права і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної безпеки - це стан захище­ності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антро­погенного походження.

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моні­торинг стану довкілля, створення аналітичних центрів збору, оброб­ки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

2. Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних доку­ментах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів еко­номіки. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства по­лягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки лю­дини стосовно природи.

Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються держа­ною у законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання га дотримання нормами права, які забезпечуються державним при­мусом у випадку їх невиконання.

Одним із перших законодавчих актів суверенної України був Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., який передбачає систему гарантій екологічної безпеки люди­ни, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі при­родокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. У Законі вста­новлені принципи охорони навколишнього природного середовища, закріплюються екологічні права та обов'язки грома­дян України. Серед основних законодавчих актів також можна назвати: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про надра.

3. Міністерство екології та природних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Основними завданнями Мінприроди України є:

1) формування державної політики у сферах:

• охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення та невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату і адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр;

• державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель, екологічну та у межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження, відтворення і невиснажливе використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об’єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі, здійснення державного геологічного контролю;

2) реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної і генетичної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання в межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї та реалізація у межах компетенції державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.