logo
sam_r_RE

Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України.

План (логіка) викладу матеріалу

  1. Природно-ресурсний потенціал та його структура

  2. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов.

  3. Балансові, промислові, геологічні та прогнозні запаси сировини та палива

  4. Населення і трудовий потенціал України

4.1. Чисельність і розміщення населення України.

4.2. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості

4.3. Міграційні процеси та їх види

4.4. Особливості формування та розселення населення

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Вивчення теми необхідно розпочати з визначення сутнісної характеристики і структури природно-ресурсного потенціалу.

Природні ресурси – це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства, підвищення рівня життя людей. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Вирізня­ють такі його складові:

- мінеральні - корисні копалині та мінеральна будівельна сиро­вина;

- земельні - типи ґрунтів (рілля, сінокоси, пасовища, ліси, ча­гарники, малопродуктивні землі);

- водні - води світового океану, води суходолу (річки, озера, став­ки, водосховища, болота, льодовики, підземні води);

- лісові - всі види лісів (твердої породи, м'якої) та лісовкриті площі;

- біологічні ресурси - рослинний і тваринний світ;

- ресурси світового океану, що перебувають у воді у розчинено­му стані, на морському дні й під ним, у товщі земної кори;

- рекреаційні - природно-кліматичні, бальнеологічні й заповідні;

- кліматичні й космічні - сонячна енергія, енергія вітру, енер­гія хвиль, внутрішнє тепло землі, освітленість.

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на неви­черпні, вичерпні й невідновлювані. Всі ресурси можна поділити на види водні, земельні, лісові, мінеральні, рудні, нерудні.

2. Вивчення кількісної і якісної економічної оцінки природних ресурсів та природних умов є наступним питанням теми.

Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і що можуть бути мобілізовані та використані для досягнення певної мсти. Ресурси визначають як наявні запаси, матеріальну цінність, можливість використання і як засоби виробництва.

Застосування цих понять для кількісної та якісної характеристики природних багатств відображає їх споживчу вартість і корисність використання для суспільного ви­робництва. Поняття «природно-ресурсний по­тенціал» включає елементи природного середовища:

- природні ресурси;

- природні умови.

Природні умови – це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя і діяльності людського суспільства і а невироб­ничій діяльності людини; природні ресурси – це тіла природи, які на певному рівні рештку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Нерівномірність їх просторового розподілу вимагає окремої оцін­ки кожного виду ресурсу. Доцільно вибирати декілька критеріїв економічної оцінки:

- поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;

- оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;

- оцінка природних умов життя або виробництва.

Критерієм оцінки будь-яко­го виду ресурсу є сукупний народно-господарський ефект, який отримується при використанні цього ресурсу в виробництві. Оцінка природного ресурсу за цією методикою здійснюється з урахуванням замикаючих витрат на ту чи іншу продукцію (сільського, лісового, вод­ного господарства та видобувних галузей промисловості).

Економічна оцінка власних природних ресурсів – це різниця між остаточними та прямими витратами на виробництво відповідної продукції у розрахунку на одиницю ресурсу.

Принципами економічної кількісної і якіс­ної оцінки природних ресурсів є:

- врахування оцінки їх при обґрунтуванні всіх планово-проектних рішень;

- економічна оцінка має дорівнювати диференційній ренті за оп­тимального господарського режиму експлуатації ресурсів, що реалі­зується на основі економічної оцінки об'єкта природокористування;

- визначення ставок з диференційної ренти за допомогою дворі­вневої системи оптимізаційних розрахунків.

В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний дохід.

Землі лісового фонду оцінюються за умови їх державного (промислового) використання, а також у випадках їх ви­користання різними недержавними юридичними особами для задоволення потреб у ресурсах деревини, продуктах побічного користування, соціальних і природних корисностях лісу.

Оцінка лісових насаджень розраховується диференційовано за при­родними (лісорослинними) зонами, групами та категоріями захисності лісів, лісотаксовими поясами.

Економічна оцінка водних ресурсів як об'єктів користування передбачає визначення обсягів їх ви­користання для оптимального розподілу об'єму води та джерела во­доспоживання між учасниками водогосподарського комплексу.

Оцінка мінеральних ресурсів визначається цінністю продукції, що добувається, за вирахування приведених витрат на їх видобуток у розрахунку на одиницю запасів.

3. За народногосподарським призначенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

- балансові;

- позабалансові.

За ступенем розвіданості та вичерпності поклади корисних копалин поділяють па чотири категорії (А, В, С1, С2).

А - площа і докладно розвіданими та вивченими запасами, затвердженими державною територіальною комісією запасів корисних копалин. Категорія А включена до балансових запасів державних ресурсів. Ці ресурси є промисловими запасами. При передачі їх у виробництво відповідної продукції вони мають забезпечувати діяльність підприємства не менше як на 25 років;

В - категорія запасів, розвіданих попередньо, менш докладно, з визначенням меж можливих покладів. Для перспективи їх використання необхідна докладна розвідка з подальшим приростом балансу, який мас бути затверджений в територіальній комісії запасів;

С1 - слабо розвідані запаси, частково з урахуванням екстраполяції вони можуть бути розраховані на далеку перспективу;

С2 - прогнозні ресурси, вони оцінюються попередньо і приблизно с потенційними ресурсами.

4. В рамках питання «Населення і трудовий потенціал України» треба розглянути аспекти, пов’язані з чисельністю, складом і структурою населення України; відтворенням людського потенціалу країни та його регіональні особливості; міграційні процеси та їх види; особливості формування та розселення населення.

4.1. Населення – історично складена і безперервно відновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, які проживають на певній території. Демографія – суспіль­на наука про народонаселення, що вивчає чисельність, склад, розміщення і рух населення.

Демографічна політика – частина соціально-економічної політики дер­жави, спрямована на управління процесом демографічного розвитку краї­ни та її окремих регіонів, тобто відтворенням і міграцією населення по те­риторії країни.

Найважливішими показниками демографічної характеристики наро­донаселення є чисельність населення, його динаміка, статево-вікова струк­тура.

Депопуляція – абсолютне зменшення чисельності населення територій чи країн, при якому чисельність наступних поколінь менша чисельності попередніх. Депопуляція настає, якщо величина загального коефіцієнта смертності перевищує величину загального коефіцієнта народжуваності.

За даними Держкомстату України загальна чисельність наявного насе­лення України станом на 5 грудня 2001 р. за уточненими даними Всеукраї­нського перепису населення становила 48 млн 457 тис. осіб. Зменшення кількості населення мало місце у більшості регіонів краї­ни, за винятком Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва.

У статевій структурі за результатами Всеукраїнського перепису насе­лення кількість чоловіків становила 46,3%, жінок – 53,7%. Наведені дані свідчать про поступове зменшення статевої диспропорції у складі населення України.

З метою покращення демографічної ситуації в Україні доцільно розро­бити Комплексну програму активізації національної демографічної полі­тики до 2025 р., реалізація якої стане визначальним пріоритетом діяль­ності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях.

4.2. Відтворення населення – процес безперервного відновлення поколінь людей в їх історичній обумовленості. В демог­рафії існує три підходи до визначення відтворення населення, в основу яких покладено три види руху населення: природний, міграційний, соціальний.

Характерною особливістю природного руху населення України за ос­танні роки є помітне скорочення його приросту. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст населення називається загальним і оці­нюється у абсолютних чи відносних величинах.

Абсолютні величини при­росту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути до­датними (позитивними) або від'ємними (негативними). Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти.

Темп приросту – відношення абсо­лютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Природний приріст населення (ПП) визначається алгебраї­чною різницею між чисельністю народжених (Н) і померлих (П) на певній території за певний проміжок часу (обчислюється на 1000 жителів за рік).

В Україні поступово поліпшується показник очікуваної тривалості життя при народженні, який є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу – 66,9 проте, поступається такому у країнах з високим рівнем розвитку людського потенціалу, де він дорівнював 77,0. Показник загальної смертності є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

4.3. Під міграцією населення розумі­ють переміщення людей по територіях, які пов'язані зі зміною пос­тійного місця проживання та роботи і призводять до механічного при­росту населення. Залежно від причин міграції бувають економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні. За терміном міграції поділяються на: постійні, сезонні, тимчасові. Залежно від характеру переміщення населення розрізняють зовнішні міграції (пе­реміщення людей із країни у країну - еміграція, імміграція) та внутрішні (переселення людей всередині країни, здебільшого із села до міста, що посилює процес урбанізації). Особливе місце посідає так звана маятникова міграція робочої сили - переїзди від місць проживання до місця роботи і назад, яка поши­рена у приміських зонах. Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (за рік). Різни­ця між числом прибуття та числом тих, що виїхали за цей період часу, - сальдо міграції, яке визначає збільшення чисельності насе­лення даної території за вказаний період.

Формування міграційних потоків відбувається під дією специфіч­них закономірностей. Найстійкішими з них є:

Міграційні процеси переїзду за причинами можна об'єднати у дві групи:

Зовнішні міграції класифікують також за принципом легальності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються: особи, що переїжджають на постійне проживання; трудові мігранти (на строк дії контракту); висококваліфіковані спеціалісти; нелегальні трудові мігранти; особи, що шукають політичного притулку, біженці.

4.4. Роз­селення – розміщення населення по території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Виділяють сільське і міське розсе­лення. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності та напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил), природні та демографічні.

Урбанізація – збільшення кількості міських поселень, міського населення, особливо за рахунок великих міст, підвищення ролі міст у житті суспільства, один з найважливіших глобальних процесів сучасного світу. Виділяють такі загальні риси урбанізації: швидкі темпи зростання міського населення; концентрація населення і господарства переважно у великих містах; розширення території міст.

Головними особливостями і наслідком урбанізації є концентрація промислового виробництва і міського населення на порівняно обмеженій площі, зростаючий розвиток техногенного се­редовища. Навколо великих міст або у високоурбанізованих районах форму­ються міські агломерації (Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська, Київська, Харківська, Криворізька, Нікополь-Марганцівська, Запорізька та ін.).

4.5. Трудові ресурси – це частина населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. За основу трудоресурсного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

Зайнятість – це певна сукупність со­ціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення пра­цездатного населення робочими місцями, формування розподілу і пере­розподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Повна зайнятість – це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездат­ному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення ро­бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що проводиться відпо­відно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв еконо­мічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

За міжнародними стандартами все населення поділяється на «еконо­мічно активне» й «економічно пасивне». Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи.

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі: