Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів

План (логіка) викладу матеріалу

1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер.

2. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

4. Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва.

5. Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил.

6. Основні напрями формування та удосконалення територіальної організації виробництва.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Вивчення теми варто розпочати з визначення поняття розміщення продуктивних сил як результату дії об'єктивних законів і закономірностей, суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. Поряд з цим необхідно надати характеристику таким категоріям як економічний закон і закономірність.

Економічні закони – це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ. В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірність – об'єктивно існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явиш природи і суспільного життя.

На основі вищенаведених сутнісних характеристик понять «розміщення продуктивних сил», «економічний закон» і «закономірність» надається визначення закономірностям розміщення виробництва як об'єктивним категоріям, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності.

На розвиток продуктивних сил впливають економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва, територіального поділу праці, регіональної інтеграції виробництва, зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, просторового існування суспільства.

Після розгляду економічних законів варто розпочати вивчення інтеграційних процесів між підприємствами відповідного регіону (території). Варто запам’ятати, що розрізняють внутрішню інтеграцію (всередині країни,регіону, області, району, галузі, території, підприємства, виробничого підрозділу) і зовнішню інтеграцію (дає можливість розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів).

2. До основних закономірностей розміщення продуктивних сил відносяться закономірності:

1. соціальної спрямованості розвитку продук­тивних сил;

2. раціонального розміщення виробництва;

3. планомірності розміщення продуктивних сил;

4. пропорційного розміщення продуктивних сил;

5. комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил;

6. територіального поділу праці;

7. територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил;

8. економічної цілісності регіону;

9. глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил.

Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів – глобалізації та її регіоналізації. Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарства як особливого типу територіального управління економічними відносинами.

3. Переходячи до вивчення принципів розміщення продуктивних сил, зазначимо, що принципами соціально-економічної регіональної політики називаються наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення.

Принципи – це правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. До основних належать наступні принципи розміщення продуктивних сил:

1. раціонального розміщення виробництва;

2. комплексного розміщення виробництва;

3. збалансованості і пропорційності розміщення виробництва;

4. внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці;

5. збереження екологічної рівноваги;

6. обмеженого централізму;

7. вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому регіональному аспекті. Основними принципами політики держави є:

- перевага регіональних інтересів над галузевими, відомчими, над інтересами окремих виробництв;

- всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демократичних передумов розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги соціально-економічному спрямуванню;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають бути розроблені регіональні програми відповідно до державної стратегічної програми, які на рівні централізованої єдиної державної програми повинні забезпечуватись відповідними фінансовими і матеріальними ресурсами.

4. Результатом вивчення наступного питання повинно стати розуміння виключної ролі економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва. Це може бути досягнуто через встановлення сутності і складу факторів розміщення продуктивних сил.

Факторами розміщення продуктивних сил називають всю сукупність аргументів (чинників), що зумовлюють вибір місця розташування підприємств, їх груп і галузей. Фактори розміщення науковці поділяють на такі напрями: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, транспортні, соціально-економічні, екологічні тощо.

З екологічними факторами тісно пов’язане поняття екологізації виробництва як складової екологічної політики держави, яка має стати комплексною програмою правового та економічного регулювання ресурсо-споживання. До основних стратегічних напрямків розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України необхідно включати:

• структурну трансформацію народного господарства з метою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної промисловості і галузей споживчого комплексну економіки;

• більш інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури з метою більш повного науково-обґрунтованого забезпечення потреб населення;

• підвищення ефективності використання наявного економічного потенціалу, з обмеженням спорудження нових промислових об'єктів на основі проведення їх реконструкції та впровадження нової техніки і технології;

• раціональне використання природно-ресурсного потенціалу та наявних відходів виробництва, вторинних ресурсів, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва;

• розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил.

5. У вирішенні проблем удосконален­ня ефективності розміщення продуктивних сил важливу роль грають впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Головна увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил при­діляється вдосконаленню технології виробничих процесів. Науково-технічний прогрес має значний вплив на територіальний поділ праці, спеціалізацію, сприятиме розширенню можливостей більш рівномірного розміщення підприємств на території, а також різнобічному врахуванню регіональних потреб і вимог до нової техніки, особливо в розвитку агропромислового комплексу.

Стратегія науково-технічного прогресу – це створення таких автоматизованих систем управління виробництвом, які дають змогу розвивати виробництва, що фун­кціонуватимуть у безлюдному режимі цілодобово.

Сьогодні надзвичайно важлива роль НТП в охороні навколишнього середовища і раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, зростанні територіальної концентрації виробництва, створенні умов для одержання нових видів матеріалів, палива, енергії, оновлення техніки.

6. Для обґрунтування основних напрямів розвитку нових територіально-виробни­чих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-методичних питань. Різні підходи до створення цих комплексів повинні мати основний напрямок – вдосконалення структури виробництва та досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенсифікації виробничих процесів; залучення до трудової діяльності джерел ресурсів, які можна використовувати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.

Наступний напрямок розвитку територіальної організації продуктивних сил – це проблеми вдосконалення методів управління територіальними виробничими комплексами. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання їх вдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і раніш освоєних те­риторій.

Розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням нових і вдосконаленням функціонуючих територіально-виробничих комплексів, вимагає проведення відповідних досліджень у галузі розміщення продуктивних сил.