1.1.2. Визначення, предмет, завдання екології

Термін “екологія” запропонував німецький природодослідник Ернст Геккель 1866р. у книзі “Загальна морфологія”. Цей термін походить від двох грецьких слів “oicos” (ойкос), що означає “дім”, “житло”, “місцеперебування”, та “logos” (логос) “вчення”. Геккель визначив екологію, як “вчення про баланс між організмом та середовищем”, предметом якого є зв’язки живих істот як з неорганічною так з органічною природою.

Екологія – це наука про взаємовідносини живих організмів та їх угрупувань між собою та довкіллям.

Об’єктами досліджень екології, науки про довкілля є екосистеми планети та їхні елементи.

Головним предметом екології є взаємозв’язки живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому

Основні завдання науки про довкілля:

• вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

• прогнозування динаміки стану біосфери в часі і просторі;

• розробка з урахуванням основних екологічних законів, шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення.

Головним завданням екології на майбутнє більшість вчених вважає вирішення таких найголовніших глобальних проблем сучасності:

• розробка методів визначення екологічного стану природних та штучних екосистем;

• спостереження за змінами в окремих екосистемах та в біосфері;

• створення бази даних та розробка рекомендації для екологічного безпечного планування господарської та соціальної діяльності людини;

• застосування екологічних знань у справі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів;

• вивчення змін „якості” народонаселень та їх зв’язку зі структурою суспільства;

• безпечне використання ядерних процесів та створення керованого ядерного синтезу;

• створення замкнутих циклів в агротехніці;

• вивчення теплового балансу Землі у зв’язку із забрудненням оточуючого середовища.

Суть цих завдань – це розв’язання екологічної проблеми, яка носить глобальний характер, це вижити. Для свого виживання людство повинно знати екологічні закони і діяти згідно них. Дану думку можна підтвердити висловом американського поета П.Фарба, популяризатора науки: ”Людина опинилася за кермом біосфери, не знаючи правил навігації... Ці правила – екологічні закони світу, закони, що керують життям на Землі, людина відмінити не може. Вона мусить їм підкоритись аби вижити”. Закони екології належать до природничих, їх налічується 99. Це закони фізики, хімії, математики, біології, географії.

Американський еколог Б.Коммонер в 1974р. передав “дух” справжніх екологічних законів у спрощеному варіанті.

1. Усе пов’язане з усім – закон про біосферу і екосистеми про взаємозв’язки між компонентами природи.

2. Усе має кудись діватися – закон господарської діяльності людини, відходи від якої неминучі, тому треба думати про зменшення відходів та вилучення їх із біосферних циклів речовин.

2. Природа знає краще – найбільш важливий закон природокористування. Він визначає, що не можна намагатися підкорити природу, а треба співпрацювати з нею, використовуючи біологічні механізми і для очищення стоків, і для підвищення врожаїв культурних рослин, а також не забувати про те, що сама людина – біологічний вид, що вона – дитя природи, а не її господар.

3. Ніщо не дається даремно ( за все треба платити) – загальний закон раціонального природокористування: платити треба енергією за додаткове очищення відходів, добривами – за підвищення врожаю, санаторіями і ліками – за погіршення здоров’я людини.