logo
підручник екологія

2.5.3. Охорона природних кормових угідь

В Україні природні кормові угіддя займають 6,65 мли га. Розміщені вони у різних грунтово-кліматичних зонах. У кожній з них залежно від рельєфу, зволо­ження, грунтів, складу рослинності природні кормові угіддя дуже різноманітні. В основному вони поділяються на лугові (заплавні, низинні, подові, суходільні, гірські), сте­пові (вигони), болотні сіножаті та пасовища (осушені і неосушені). Природні кормові угіддя є важливим джере­лом забезпечення свійських і диких тварин зеленими кор­мами та сіном. Природний травостій — повноцінний корм, багатий на вітаміни, мікроелементи та мінеральні солі.

За даними Інституту ботаніки АН України, середня врожайність сіна природних кормових угідь в Україні не перевищує 17,5 ц/га. Розрахунки показують, що при до­триманні елементарних вимог раціонального використання природних кормових угідь можна одержувати врожай тра­востою в 3—5 разів вищий.

Тому одне з головних завдань раціонального викори­стання природних кормових угідь — підвищення їх уро­жайності шляхом організації на пасовищних територіях зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровад­ження поверхневого та докорінного способу поліпшення природних кормових угідь з підсівом урожайних багато річних трав, збагачення пасовищ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання природних кормових угідь з раціональним випа­сом худоби та введенням пасовищезмін.

Головний напрям охорони і раціонального використан­ня природних кормових угідь — поліпшення структури лучного фонду шляхом трансформації земель, цільове ви­користання кормових угідь, підвищення продуктивності і« поліпшення їх якості, створення багаторічних культурних пасовищ, охорона природної лучної рослинності. Для підвищення врожайності природних кормових угідь засто­совують поверхневе та докорінне поліпшення.

Поверхневе поліпшення проводиться на сіножатях і пасовищах, у травостої яких є цінні кормові трави, навіть як­що вони перебувають у пригніченому стані. При цьому природну рослинність не знищують, а лише поліпшують, різними агротехнічними заходами: очищенням лук від ча­гарників, купин, поліпшенням і регулюванням водного ре­жиму шляхом осушення або зрошення кормових угідь, боротьбою з бур'янами, застосуванням боронування, дискуванним з підсіванням багаторічних трав і дальшим котку­ванням, внесенням макро- і мікродобрив, проведенням вапнування на кислих грунтах і гіпсування — на солонцях і солонцюватих грунтах. Поверхневе поліпшення природ­них кормових угідь сприяє росту і розвитку наявного траво­стою і значно підвищує урожайність.

При докорінному поліпшенні природних сіножатей і па­совищ наявний травостій знищують як низькопродуктив­ний і на його місці створюють сіяні угіддя. Докорінне поліпшення кормових угідь включає такі заходи: осушення та регулювання водного режиму, очищення від чагарників і купин, переорювання лук і сівба суміші багаторічних трав (прискорене залуження), а також однорічних культур у відповідних лукопасовищних сівозмінах. Цей спосіб поліп­шення кормових угідь забезпечує різке підвищення про­дуктивності лук і пасовищ (у 3—5 разів).

Щоб значно підвищити врожайність природних кормо­вих угідь і поліпшити забезпеченість худоби високоякісним сіном та зеленим пасовищним кормом, треба широко за­проваджувати, крім поверхневого, й докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ. Застосування того чи іншого способу поліпшення кормових угідь значною мірою залежить від травостою на цих угіддях.

Ефективною формою використання кормових угідь є створення багаторічних культурних пасовищ. У лісосте­повій та степовій зонах високу ефективність культурні па­совища дають після зрошення. Раціональне використання пасовищ значною мірою залежить від організації їх тери­торій: закріплення за фермами, розбивка на ділянки, розміщення літніх таборів та ін. Продуктивність, довго­вічність і ботанічний склад травосуміші культурних пасовищ значною мірою залежить від режиму їх викори­стання.

Головне в охороні пасовищ — не допускати їх над­мірного випасання. Для підтримання високої продуктив­ності пасовищ потрібно щорічно змінювати строки випа­сання із скошуванням, впроваджувати пасовищезміни.