Соціально-економічних систем.

План (логіка) викладу матеріалу

1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки.

2. Основні передумови регіонального економічного розвитку.

3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Вивчення теми варто розпочати з визначення методологічних основ і сутності регіональної економіки.

Сутність регіоналізації економіки полягає у зростанні самоуправління розвитком регіонів, все більшому зосередженні в них адміністративних повноважень і господарської самостійності.

Об'єктивними передумовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресурсного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, а також економічних, адміністративних та інших чинників, систем економічних зв'язків, розселення населення тощо.

Вхідною умовою економічної діяльності на певній території є відповідні переваги регіону, де відбувається ця діяльність, порівняно з іншими. Такими перевагами можуть бути певні види природних мінерально-сировинних, соціальних, виробничих ресурсів, економіко-географічне положення щодо районів сировини, енергії, ринків збуту готової продукції.

Регіональна економіка - це просторова організація господарства як сукупність територіальних економічних систем. Регіональна економіка будь-якої території характеризує просторову її побудову - територіальні пропозиції і форми територіальної організації. Регіон визначається як будь-яка територія, що має певні ознакові відмінності від іншої.

Найпростішим об'єктом виробничо-територіального поділу території є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і розташованого біля нього поселення. Більш складними просторовими формами організації господарства є промисловий центр і промисловий вузол.

2. Спеціалізація виробництва характеризується відношенням вивезеної за межі регіону продукції до загальної, виробленої в даному регіоні.

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є кооперування. За своєю суттю кооперування відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції, надання послуг.

Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінування, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територіями, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі виробництва за рахунок більш раціонального використання переваг поєднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства, комбінату.

На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація виробництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки цьому дося­гається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва внутрішньої кооперації тощо.

Домінуюча роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалу, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку. Ефективний розвиток регіональної економіки залежить від рівня забезпеченості трудовими ресурсами, які є найбільш активним і головним фактором виробничого процесу. Економіка кожного регіону значною мірою зумовлюється рівнем використання трудових ресурсів.

Важливою і складною передумовою економічного розвитку регіонів є наявний виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні.

Рівень розвитку економіки кожного регіону значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

3. В рамках наступного питання доцільно розглянути регіон як частину цілого. Економіка регіону – це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території.

Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства, у тому числі і вирівнювання розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодержавної економічної системи, тобто питання міжрегіонального розвитку – від метропольних регіонів до периферійних, як правило слабо розвинутих.

Серед соціальних чинників, дія яких може негативно позначитися на функціонуванні економіки, треба відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрату здатності його зростання.

Регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже, формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Найбільш вагомим важелем регіонального економічного регулювання є бюджетне регулювання просторової економіки. Цей механізм поєднує як централізоване управління фінансами, так і високу регіональну самостійність.

4. Наукові дослідження різного виду диспропорцій вимагають виявлення чинників їх виникнення та наслідків впливу на розвиток галузі, регіону або національного господарства. З цією метою в літературі окреслені групи об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на особливості прояву та характер дії диспропорцій.

До об'єктивних факторів включають:

- нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;

- диференціацію розподілу капіталу по різних галузях;

- територіальні відмінності в забезпеченні природними й трудовими ресурсами, природно-кліматичні особливості;

- циклічні коливання, зміни в співвідношенні попиту та пропозиції.

Суб'єктивним фактором є помилки в реформах та соціально-економічні прорахунки в економічній політиці на різних рівнях ієрархічної системи управління (народногосподарському, регіональному, галузевому).

Найбільш загальним показником економічної діяльності є валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та валовий прибуток.

Диференціація капітальних вкладень у економічний розвиток регіонів є достатньо контрастною. Сьогодні значні інвестиції вклада­ються у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорноморський райони.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняється група соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним.

5. Основні проблеми, що пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів, класифікують за такими ознаками:

• генезисом, тобто за особливостями виникнення чи зародження;

• місцем виникнення чи зародження;

• обсягом коштів, які необхідні для їх нейтралізації чи вирішення;

• найважливішими ознаками (суспільно-політичні, соціально-економічні, організаційно-правові, екологічні тощо);

• диспропорціями, що вони породжують.

Реалізація основних напрямів проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

• повну прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджетних коштів, призначених для регіонів;

• укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів влади й управління та контроль за «соціальною компонентою» державних трансфертів;

• застосування розширеного соціально-економічного підходу, що включає «європейський набір» показників прибутків і зайнятості'.

Одним із пріоритетних напрямів цілеспрямованої державної регіональної соціально-економічної політики має бути зміцнення єдності економічного простору, розширення та поглиблення міжрегіональних економічних зв'язків, розвиток внутрішніх товарних ринків.

Головними державними механізмами регулювання соціально-економічного розвитку регіонів мають стати: реалізація програмно-стратегічних документів розвитку регіонів; удосконалення міжбюджетних відносин з регіонами; посилення інвестиційної політики і її диференціації між регіонами; розвиток транскордонного і прикордонного співробітництва тощо.