Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

План (логіка) викладу матеріалу

1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення

2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів

3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання

1. Вивчення теми варто розпочати з визначення сутності, структури і значення міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс – це сукупність видів діяльності, здійснюваних на певній території і об'єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими, комерційними та іншими зв'язками. До них належать: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропро­мисловий, хімічний, лісопромисловий, транспортний, будівельний, непродовольчих товарів та інші, що характеризуються широкою спеціалізацією, мають великий набір взаємопов'язаних ланок виробництва.

На основі наукових досліджень вирізняють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:

- наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв'язків;

- вирішення актуальних економічних проблем;

- об'єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

- випуск ідентичної взаємопов'язаної продукції;

- виконання певної функції в економічній системі;

- загальне управління міжгалузевим комплексом.

Найбільш важливими ознаками формування міжгалузевих комплексів більшість вчених вважає виробничу (економічну) і територіальну (географічну). Під виробничою ознакою розуміють спеціалізацію і структуру міжгалузевих комплексів, під територіальною – територіальну організацію продуктивних сил.

2. Регіони повинні конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи, які мають враховувати її особливості в регіонах різних типів, специфіку їх розвитку.

«Регіоналізація» відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального фактору в житті країни і економічного зростання.

Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

- створення механізму як вертикальних, так і горизонтальних взаємодій суб'єктів господарювання і органів правління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів запобігання і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв'язків, економічного і політичного сепаратизму.

Науковці стверджують, що у системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють такі фундаментальні поняття:

• Оптимум Парето – це велика кількість варіантів розвитку економіки, які не можна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших.

• Ядро – це множинність таких варіантів розвитку, у здійсненні яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі, що їм не вигідно виділятись із системи, утворюючи коаліції.

• Економічна рівновага допускає багато модифікацій. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптимальне рішення, виходячи з інтересів населення, що там проживає, то при таких умовах загального ринку, як ціни обміну, тарифи, податки, поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення для всієї системи регіонів.

Розрізняють основні напрями, масштаби і потенційну результативність консолідації регіонів у наступні господарсько-територіальні утворення:

• комплекси економічних районів;

• комплекси виробничо-збутових зон (паливно-добувні і переробні металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживча та ін.);

• комплекси зональних комунікаційних систем (магістрального транспорту, енергетичних, інформаційних тощо.

3. Структурна перебудова економіки повинна здійснюватись послідовно:

Перший етап структурної перебудови економіки повинен бути зосереджений на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва і реалізацію товарів (послуг).

На другому етапі на чільне місце повинні надходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння промисловості та сільського господарства, засобів інженерного забезпечення, управління і ринкової інфраструктури, тобто на всі ті напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки – перехід до нормального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. На цьому етапі відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталу між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті.

Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають:

• підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання експортного потенціалу держави;

• посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

• реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

• технічне та технологічне оновлення виробництва;

• реструктуризація і санація підприємств та організацій;

• розробка і реалізація програми створення ефективних регіональних структур економіки.

Структурну перебудову економіки народногосподарського комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях: територіальному (міжгалузевому) і галузевому.