Водні антропогенні ландшафти.

У структурі водних антропогенних ландшафтів України переважають водосховища, ставки та канали.

Водосховища – основа водних антропогенних ландшафтів України. Більшість водосховищ України в наслідок невеликих розмірів, є складовими частинами наземних ландшафтів фізико–географічних районів. У їх ландшафтній структурі домінує мілководний тип ландшафту. Всю акваторію він займає на акваторіях малих і середніх річок. Багатство рослинного і тваринного світу зробили цей тип ландшафту приданими для потреб рекреації. Пройде час, коли мілководні водосховища перетворяться у низинні болота або будуть спущені. Глибоководний тип ландшафту характерний для невеликої кількості водосховищ, де він займає від 24 до 62% площі водойм. На водосховищах Дніпра і Дністра цей тип ландшафту – пануючий. Накопичення намулу тут продовжується активно і в зрілу стадію розвитку, постійно зростає концентрація органічної речовини.

Ставки – характерна ознака ландшафтів України. Маючи значні розміри та об’єми води, вони представляють собою урочища або групу урочищ відповідного типу місцевостей наземних ландшафтів. Саме належністю до певного типу місцевостей визначаються основні риси ставків – розміри та морфологія, інтенсивність замулення, характер зростання. Своєрідною різновидністю антропогенних водойм є „кополі”, що отримали широке розповсюдження в межах України з ХІХ ст. Їх розміри 5*10, 10*20м, форма різноманітна, глибини 1–1,5 м.. Створюються в садах, на городах, що примикають до заплав, біля річок, в балках. Ставки поширені у лісостепу, степу, менше − на Поліссі.

Канали – антропогенна „річкова мережа” України, створена протягом останнього сторіччя. Їх довжина перевищує довжину русел річок першого та другого порядку. Існуючі канали розподіляють на 2 типи: річкові та магістральні. Для України характерними є річкові канали. Вони створені шляхом поглиблення та випрямлення натуральних русел річок або в заплавах з метою осушення.