Існуючі класифікації морфологічних одиниць.
У повоєнний період на наукову арену виходить М.А. Солнцев, який очолює школу ландшафтознавців Московського державного університету. Він розвинув уявлення про ландшафт, його морфологічну структуру, дав нове визначення ландшафту. На основі польових досліджень показав, що ландшафт є неоднорідною структурою, має морфологічні частини, тобто він визнавав урочище і фацію, які служать предметом польової зйомки.
Основні морфологічні частини ландшафту – фації, урочища і місцевості, проміжні – складні урочища і підурочища.
Фація – найменший за розмірами та найбільш однорідний у природному відношенні ПТК, на всьому протязі якого зберігається однакова літологія поверхневих порід, однаковий характер рельєфу та зволоження, один мікроклімат, один ґрунтовий різновид та один біоценоз.
Підурочище – група фацій, розташованих на одному елементі мезорельєфу та об’єднаних загальними процесами перерозподілу поживних речовин, тепла і вологи
Урочище – більш великий за розмірами ПТК, пов’язаний з випуклими або увігнутими мезоформами рельєфу, який представляє закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов’язаних фацій або їх груп (підурочища)
Місцевість – найбільш велика проміжна морфологічна одиниця ландшафту, яка характеризується особливим варіантом поєднання основних урочищ даного ландшафту. Це ПТК більш високого рангу ніж урочище.
Морфологічна структура ландшафтів не є чимось незмінним – вона змінюється і ускладнюється з розвитком ландшафтів, причому процес ускладнення постійний і спрямований від простих одиниць до більш складних. Чим різноманітніша внутрішня будова ландшафту, тим складніша і довша історія його формування. Вивчення морфологічної структури ландшафту дозволяє визначити просторове розміщення ПТК будь-якого рангу, а також вияснити їх взаємодію, ступінь подібності та відмінності, вплив на фізико-географічні процеси. Вивчення морфології ландшафтів виступає обов’язковою передумовою до їх класифікації, вивчення розвитку і динаміки, для вирішення прикладних питань.
- Методологічні основи ландшафтної екології.
- Теоритичні положення:
- Системно-синергетична парадигма як основа сучасної ландшафтної науки.
- 5 Основних властивостей цілісності:
- Синергетичні властивості систем: самоорганізація, не лінійність, диспативність.
- Поняття «геосистема» та «геоекосистема».
- Системоутворюючі зв’язки: речовинні, енергетичні, інформаційні; прямі та зворотні, негативні та позитивні; безпосередні та опосередковані.
- Ієрархія геосистем та морфологічна структура ландшафту
- Існуючі класифікації морфологічних одиниць.
- Загальне та регіональне розуміння терміну «ландшафт»
- Співвідношення індивідуальних та типологічних ландшафтних одиниць.
- Вертикальні та горизонтальні межі ландшафтних систем.
- Ландшафтне картографування.
- Ландшафтне профілювання
- Закономірності диференціації ландшафтної сфери
- Фізико географічне районування та ландшафтна структура регіонів. Принципи районування.
- Функціонування та динаміка геосистем.
- Біогеохімічний коло обіг. Біопродуктивність ландшафтів
- Геофізичні та геохімічні особливості ландшафту
- Проблема саморегуляції та стійкості геосистем
- Вчення про антропогенні ландшафти. Класифікація антропогенніх ландшафтів, їх характеристика.
- Водні антропогенні ландшафти.
- Промислові (гірничопромислові) ландшафти.
- Концепція Природно-господарських територіальних систем. Зародження вчення про пгтс.
- Екологічна оцінка ландшафту. Поняття «ландшафтно-екологічній потенціал»
- Поняття «Потенціал ландшафту» та « екологічний потенціал»
- Ландшафтне планування та моделювання.