logo
ле

5 Основних властивостей цілісності:

Властивість відокремленість - формування цілого веде до відділеня його від середовищя. Ціле може не мати чітких меж, а виділяються по тісноті зв'язку між елементами.

Властивість стійкості - здатність системи протистояти зовнішнім впливам.

Стійкість обумовлена 3 властивостями об’єкта:

Властивість структурності – принцип, спосіб зв’язків елементів цілого. Для систем часто характерні поліструктурність ієрархічність.

Властивість організації - це порядок розташування структурних елементів в просторі і в часі. Організация характерна для системи в цілому і для компонентів з яких вона складається.

Властивість взаємодій з навколишнім середовищем Зв'язок - це спеціалізовані стосунки при яких наявність, відсутність або зміни одних елементів встановлює наявністю, відсутністю або змінами інших. Звязки бувають:

- речові, енергетичні, інформаційні.

- Зовнішні, внутрішні.

- Горизонтальні, вертикальні.

- прямі, зворотні.

- безпосередні, опосередковані.

1963 рік В.Б. Сачова вводе поняття геосистема – це ціле, яке складаеться з взаемоповязаних елементов, які підкоряються закономірностям діючим в географічній оболонці. Природні комплекси починають дослуджуватись як геосистеми, тобто вивчаються їх цілісні властивості.

Вводиться метод комплексної координації.

Геосистемна концепція – геокомплекси які володіють цілісністю, відособленістю від середовища, в якій взаємодіють за засобам різного типу зв’язків.

1980 рік Хакен Герман ввів поняття Синергетика (спільна дія) — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики. Складність, відкритість, не лінійність основні властивості синергетичних систем .

На базі системно –синергетичних положень сформованих в 2003 році Позаченюк Е. А скала основні принципи сучасного природокористування.

Принципи коадаптивного природокористування:

1)Принцип системності;

2)Принцип унікальності;

3) Принцип комунікативності;

4) Принцип синергетизма;

5) Принцип обмеження;

6) Принцип збереження;

7) Принцип нестійкості;

8) Принцип не лінійності;

9) Принцип ведучого процеса;

10) Принцип самоорганіціоной критичності;

11) Принцип узгодження;

12) Принцип малих впливів;

Принцип системності - принцип системності він націлює на розгляду об’єкта як цілісної системи,складається з взаємозв'язків господарської та природних підсистем. Зв’язок відбуваеться через механізм коадаптації.

Принцип унікальності – передбачае обов'язкове урахування специфіки об'єкту.

Принцип комунікативності - полягає в тому що результатом одночасної і різночасної дії декількох чинників на геосистему не рівнозначний в сумі результатів такими, що викликаються тими ж факторами якщо вони діють по визначеності.

Принцип синергетизма - тобто спільні дії елементів призводить до виникнення якісно нових структур.

Принцип обмеження - заключаеться допустимих характеристиках структурних елементів геосистеми в просторі і зміни їх стану під впливом часу, а також у рівні навантажень.

Принцип збереження – негативний, зворотний зв'язок визначає можливість повернення геосистеми в свій попередній стан.

Принцип нестійкості - наявність в геосистемі позитивного зворотного зв'язку яка визначає її нестабільність.

Принцип не лінійності - сучасні об'єкти – складні, відкриті системи які розвиваються нелінійно проходячи стійкі стадії.

Принцип ведучого процеса - в геосистеме завжди є процес який підпорядковує собі всі інші.

Принцип самоорганіціоной критичності - геосистеми при зміні зовнішнього середовища, яка веде до деградації здатні зберігати свій стан при подальшій тенденції зміні середовища.

Принцип узгодження - природа геосистеми розвиваеться по законам самоорганізации їм не можна нав'язувати штучні шляхи неузгодження з їх внутрішнім розвитком.

Принцип малих впливів - реакція геосистеми на зовнішні впливи не завжди адекватна силі впливу

Становлення концепції геосистеми. З 60-х років ХХ ст. у фізичній гео­графії та екології великої популярності набув системний підхід. Предмети своїх досліджень (ПТК та екосистеми) географи та екологи почали трактувати як системи, знаходити їх системні властивості і описувати в термінах системного підходу. Щоб підкрес­лити системний характер предмета ландшафтознавства – ПТК, В. Б. Сочава у 1963 р. ввів термін «геосистема». Під нею він ро­зумів ПТК, але як об’єкт, який має всі основні властивості систем і тому має досліджуватись насамперед як система. Між терміном «геосистема» в такому трактуванні і ПТК принципової різниці не­має. За В. Б. Сочавою, геосистема являє собою «особливий клас ке­рованих систем; земний простір усіх розмірностей, де окремі ком­поненти природи знаходяться в системному зв’язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з космічною сферою та люд­ським суспільством». Хоч дефініцію геосистеми В. Б. Сочава сформулював надто загально, з його праць чітко визначаються ключові позиції кон­цепції геосистеми, яку розвивали його численні послідовники. Основні положення цієї концепції: -геосистема – матеріальний об’єкт; її складають природні елементи, а антропогенні та людина розглядаються як зовнішнє середовище; -геосистемою вважається як елементарна ландшафтна одиниця (фація), так і геосфера в цілому; -геосистема виділяється як об’єм простору, у межах якого геокомпоненти мають специфічний характер усіх типів зв’язків; -геосистема – категорія динамічна і проявляється за де­який проміжок часу. Важливий імпульс для розвитку концепції геосистеми дав ви­хід у 1971 р. книги Р. Чорлі та Б. Кеннеді «Фізична географія: системний підхід». У ній було проголошено ідею про множинність типів систем, які мають бути предметами фізико-географічного аналізу. До цих типів вони віднесли системи морфологічні, кас­кадні, системи типу «процес – відгук», керовані (контрольовані). Геосистеми в трактуванні школи В. Б. Сочави за цим поділом на­лежать до типу морфологічних. Натомість М. О. Гвоздецький (1973) та К. М. Дьяконов (1975) запропонували вважати за геосистеми території, в межах яких діє односпрямований потік пев­ної речовини, наприклад води, тобто надавали їм тільки каскад­ного змісту. Як геосистеми в такому трактуванні розглядаються окремі схили, річкові басейни І—III порядків тощо. Д. Л. Арманд(1975) надавав геосистемам функціонального значення і розумів під ними процеси, які пов’язують між собою окремі регіони або геокомпоненти. Як геосистеми він розглядав атмосферну циркуляцію, кругообіги води, органічної речовини тощо. Геосистеми Арманда належать до систем «процес — відгук» та керованих. Конструктивною рисою концепції Д. Л. Арманда є принцип виділення геосистем за певним процесом. З кінця 70-х років ХХ ст. усе більшого поширення набуває трактуван­ня геосистеми не як матеріального об’єкта, а як його моделі, абстрагованого відображення, розумової конструкції. Таке розумін­ня геосистеми поділяють німецькі геоекологи, О. Д. Арманд та багато інших.Згодом під терміном «геосистема» почали розуміти будь-яку територіальну систему як природного, так і соціального поход­ження. Геосистеми можуть бути неоднакових типів і виділяти їх можна за різними принципами (за різними системоутворюючими відношеннями). Таке трактування геосистеми поділяють О. Д. Ар­манд, В. О. Боков, В. С. Преображенський, та ін­ші географи; схиляється до неї також І. Крхо, поділяючи геосисте­ми на природні та соціальні. Цю ж пропозицію було зафіксовано в тлумачному словнику «Охорона ландшафтів».Ландшафтна екологія як природнича наука розглядає лише природні геосистеми. Виходячи з домінуючого та виправданого з методологічної точки зору трактування геосистеми як загального поняття, можна подати таке її широке визначення: геосистема – клас полігеокомігонентних природних систем, які виділяються з реального тривимірного фізичного простору як його певний об’єм (реальний чи уявний), у межах якого протягом деякого інтервалу часу природні елементи й процеси завдяки існуючим між ними та з зовнішнім середовищем відношенням певного типу (генетико-еволюційним, позиційним, речовинно-потоковим та ін.) упорядкову­ються у відповідні цим відношенням структури з характерними ін­варіантними ознаками та динамічними змінами.