logo search
Лекції з регіонального

7.1 Степове лісівництво та проблеми природокористування у Степу

Степове лісівництво охоплює всі категорії масивних і смугових насаджень степової зони України і є складовою лісового господарства.

Степове лісорозведення в Україні має давню історію, проте державне степове лісорозведення зародилося у другій половині XIX століття з початку організації Великоанадольського (1843р.) та Бердянського (1846р.) степових лісництв. Метою степового лісорозведення є виконання низки природоохоронних та соціально-економічних функцій.

У теперішній час степове лісорозведення та степове лісівництво є вирішальним фактором у гарантуванні екологічної безпеки посушливих регіонів України, розвитку народного господарства на засадах збалансованого та невиснажливого природокористування.

Степові ліси, будучи азональними елементами степових ландшафтів, ростуть у порівняно жорстких природних умовах. Це зумовлює їхню нижчу продуктивність та біологічну стійкість порівняно з умовами Полісся та Лісостепу України. Внаслідок господарської діяльності та антропогенного впливу ліси Степу зазнали істотних змін, внаслідок яких знизилася їх продуктивність, збіднилося їхнє біорізноманіття, істотно здеградували екологічні функції багатьох лісових насаджень. Стан лісів періодично погіршується через вплив екстремальних природних (посухи, льодолами лісів 2000р.), біотичних та антропогенних екологічних факторів.

Запобігти подальшому розвитку негативних антропогенних і природних явищ та процесів, що відбуваються у більшості степових ландшафтів, повинна розробка концепції степового лісівництва. Така концепція враховує стратегію ведення лісового господарства, передбачену програмою „Ліси України”, особливості стану та функціонування лісів в екологічно кризових районах.

Головним принципом сучасного лісівництва є раціональне, комплексне , невиснажливе лісокористування. Цей принцип є близьким до критеріїв концепції сталого лісокористування, проте все ж таки має ресурсну спрямованість і не враховує належним чином проблеми збереження природних екосистем та біорізноманіття. Загалом можна виділити такі проблеми, що характеризують стан лісового фонду Степу:

      1. Низька лісистість території (4%).

      2. Певна невідповідність лісостанів умовам місцевиростання.

      3. Незадовільний стан великої частини лісових насаджень, особливо в агропромислових лісах.

      4. Всихання дубових лісів.

      5. Всихання сосняків на Нижньодніпровських пісках.

      6. Ослаблення лісів внаслідок обледеніння та льодоламу дерев 2000р.

      7. Надмірна вибірка деревини у процесі проміжного лісокористування.

      8. Недостатнє фінансування лісогосподарських робіт, наукових та сучасних інформаційних технологій.

Наведені проблеми вирішуються переважно за галузевим принципом з орієнтацією на соціально-економічні цінності, що призводить до деградації довкілля, зниження продуктивності та стійкості природних екосистем. Цих проблем не вдасться розв’язати застосовуючи комплексний підхід, який залишається за своєю суттю сумативним і антропоцентричним і не може адекватно враховувати змін стану природних систем. Концепція сталого розвитку базується на екосистемних принципах управління природними ресурсами з використанням сучасних геоінформаційних технологій. Вона передбачає збалансоване та безперервне використання всіх ресурсів, а також екологічних та соціальних цінностей природних систем без надмірного зниження їх продуктивності, стійкості та біорізноманіття. Тобто передбачає переорієнтацію природокористування на біосферний напрям розвитку.

Стратегію сталого природокористування слід базувати на системному підході, в основі якого закладено суть організації та функціонування біосфери. Структурно-функціональна єдність певних істот і довкілля потребує від природокористувачів врахування стану всіх суміжних природних об’єктів та потенційно можливих впливів на них антропогенних та природних факторів.

Екосистемний підхід дає змогу виявити специфіку змін: