5.1 Загальні особливості

Формування лісової рослинності в заплавах обумовлюється такими основними взаємопов’язаними процесами, як заплавність, алювіальність і меандрування річки.

Спрямованість та інтенсивність прояву заплавних і алювіальних процесів залежить від режиму паводків і повеней, які на різних ріках з різними типами руслових процесів відбуваються по різному, а в долині окремої ріки, залежать також від характеру поверхні заплави та віддаленості її окремих частин від русла. Від типу річкового русла залежить і характер меандрування річки. Залежно від типів річкових русел виділяють ріки або ділянки рік: меандруючі, з обмеженим меандруванням і немеандруючі.

Русла меандруючих рік характеризуються добре розвиненою заплавою з повним неспівпаданням вигинів долини і русла. Заплава таких рік містить потужні перемиті потоки алювіальних відкладень, зі складним рельєфом. Ріки з обмеженим меандруванням мають слаборозвинуте русло, заплава на них вузька, переважно одностороння. На немеандруючих ріках вигини русла і долини повністю співпадають, а заплава відсутня або дуже слабо розвинена.

До меандруючих рік які мають добре розвинену заплаву, як зазначалось вище, належать усі ріки Лівобережної України (Десна, Сейм, Псел, Ворска, Сіверський Донець та її притоки). У Правобережній Україні багато рік мають немеандруючі русла: нижня частина Південного Бугу, верхня і середня течія Дністра і його протоки – Серет, Збруч та ін. У Поліссі України та Правобережжі переважають меандруючі ріки (Стир, Случ, Горинь, Стоход, Тур’я, Прип’ять), проте вони мають низьку лісистість заплав (2-5%).

Найвища інтенсивність алювіальних процесів на меандруючих ріках створює основу, на якій формуються верхні шари алювію заплави. Найбільша кількість крупних наносів відкладається на берегах русла в період повені. Кількість і крупність цих наносів зменшується від берега русла до межі заплави. Це спричиняє нахил поверхні заплави від русла до схилів долини. При такій будові виділяється три основні частини заплави: прируслова – найбільш підвищена, центральна і притерасна – найбільш понижена. Відповідно до цих частин відносно рівня річки іноді виділяють заплави високого, середнього і низького рівнів.

Формування типів лісорослинних умов і відповідних типів лісу обумовлено певними закономірностями акумуляції алювію на поверхні заплави. Так, у прирусловій заплаві, грунти переважно більш легкі і, як правило шаруваті, а нижні їх горизонти часто межують з похованими грунтами. Тут активно протікають процеси рельєфоутворення, тому домінують біоценози з перевагою швидкорослих деревних порід (верба, тополя). На добре дренованих ділянках в усіх природних зонах формуються переважно тополеві сугрудки, рідше груди, а в менш дренованих – вербові сугрудки і груди.

У центральній, добре сформованій частині заплави, яка є найбільшою за площею, спостерігається повільне відкладання відносно дрібних і багатих

елементами живлення мулистих наносів. Тому тут переважають найбільш родючі і добре оструктурені грунти з сприятливими водно-фізичними і хімічними властивостями. Домінуючими типами лісу центральної заплави є діброви з відповідними кліматичними варіантами в різних природних зонах.

Дренуючого впливу річки найменше зазнає притерасна заплава, де грунти формуються під впливом сукупної дії алювіальних вод розливу рік і делювіальних вод, що стікають з високих корінних берегів терас. Річкові води приносять у притерасну заплаву добре відсортований мул, а делювіальні води також і грубі частини невідсортованого матеріалу піщаних борових надзаплавних терас. Характерним є вихід ґрунтових вод на поверхню. У зв’язку з цим притерасна заплава найбільш тривалий проміжок часу затоплена водою, що обумовлює превалювання в ній сирих і мокрих сугрудків і грудів.

Наведена схема формування заплав часто змінюється внаслідок руслових процесів. Інколи прируслова заплава випадає або ж формується на місці центральної заплави, що зумовлює строкатість лісорослинних умов на невеликих площах заплави та безперервну їх динаміку.

Лімітуючим фактором росту і розвитку лісостанів в заплавах є режим затоплення, який визначається терміном та інтенсивністю заплавних і руслових процесів. Останні обумовлюють різну ступінь витривалості лісових порід до затоплення.

На формування рослинного покриву і спрямованість сукцесійних процесів у заплавах впливає не тільки тривалість затоплення грунтів, а й ступінь їх дренованості. Так, на подібних за тривалістю затоплення грунтах в межах одного трофотопу, але різних за ступенем їх дренованості, ріст і стійкість деревних порід суттєво різняться. Ступінь дренованості здебільшого визначається формою мезорельєфу і механічним складом грунту. Так, підвищені пологі ділянки заплави з вмістом (до 20-30%) піску в грунтах характеризуються доброю дренованістю. Грунти на понижених елементах рельєфу, що містять високу частку закисних форм заліза, характеризуються незадовільною дренованістю. Тому для заплавних умов доцільно виділяти варіанти едафетолу за ступенем дренованості та термінами затоплення, про це йшлося у попередній лекції.

При наявності в грунтах і ґрунтових водах солей виділяються також варіанти засолення місцевиростань – слабо-, середньо-, і сильно засолені.

Таким чином, лісорослинні умови в заплавах рік формуються під впливом алювіальних та руслових процесів, тому більшість дослідників відносять алювіальні грунти до азональних. Їх властивості обумовлені хімічним та мінералогічним складом ґрунтоутворюючих порід, а також характером водного режиму, з якими тісно пов’язані породний склад та особливості зростання лісостанів.