1.1. Методологічні та нормативно-правові основи природокористування

Приступаючи до аналізу проблем природокористування в Україні та напрямів їх вирішення, доцільно сформувати основні поняття та принципи сучасного сталого природокористування.

Ключовим поняттям будь-якої концепції природокористування є природні ресурси. До них належать ті, які мають ринкову вартість, а також властивості та біосферні функції.

Єдиною методологічною базою природокористування та охорони природи є концепція сталого (збалансованого) розвитку, яка базується на принципах гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових розвитку суспільства на основі системного підходу. Першооснову сучасних концепцій збалансованого розвитку та сталого природокористування було закладено дослідником професором політекономії Кембріджського університету А. Пігоу (1952). Збалансоване природокористування передбачає умови, за яких вилучення природного ресурсу з екосистеми не повинно перевищувати її можливості до самовідновлення й темпів відновлювальних процесів.

Методологічні основи комплексного підходу щодо проблеми природокористування та охорони природи на рівні регіону, елементи переходу до сталого розвитку регіонів вже розроблено в рамках соціально-економічної географії. Географічний підхід щодо виявлення проблем сталого використання природних ресурсів передбачає (Маринич А.М., Горленко І.А., Руденко Л.Г. і ін., 1990):

• широке і багатогранне дослідження взаємодії усіх компонентів природи, пізнання їхнього генезису, властивостей, закономірностей їхнього формування та зміни під впливом природних та антропогенних факторів у кожному регіоні;

• комплексне дослідження впливу господарської діяльності на стан природи;

• створення регіональних кадастрів і банків даних про природні умови та ресурси;

• розробку географічних прогнозів змін природних умов;

• підготовку конструктивних пропозицій з регіонального природокористування в кожному регіоні.

Соціально-економічною географією запропонованого на загальногеографічних засадах формувати природно-господарські регіони та їхні природно-господарські територіальні системи (Коваль Я.В., 1998). При такому підході ліс є природною складовою певного типу територіальних систем, як лісогосподарська територіальна система (ЛГТС) (Байтала В.Д., Дубін В.Г., 2000). На цій методологічній основі В.Г. Дубіним (2000) запропоновано еколого-географічні засади сталого використання і відтворення лісових ресурсів в Україні на рівні територіальних комплексів. При цьому, з екологічної точки зору ліс розглядається як антропогенно змінена екосистема, одна з основних складових ландшафтної сфери регіону, що спрямована на забезпечення стабілізації його функціонування.

Ліси певного ландшафту чи регіону є важливими підсистемами в різних природно-територіальних системах як лісогосподарські територіальні системи. Тому стале лісокористування має базуватися на міжгалузевих засадах сталого природокористування певного регіону як екосистеми.

В Україні розроблено ряд програмних документів, в основі яких лежать ідеї сталого розвитку: „Проект концепції сталого розвитку України” (1999), „Концепція переходу України до сталого розвитку” (2007), „Головні напрямки державної політики щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, „Концепція сталого розвитку населених пунктів” та ін. У лісовій галузі ця робота лише розпочинається.