1.5. Комплексне лісогосподарське районування території України (та системи ведення лісового господарства)

Метою лісогосподарського районування є вдосконалення територіального планування лісового господарства та проведення лісогосподарських заходів у конкретних умовах з врахуванням різноманітного призначення лісових ресурсів, раціонального їх використання

Рис.1. Комплексне лісогосподарське районування України (за С.А.Генсіруком)

Лісогосподарські області: А – Полісся; Б - Лісостеп; В – Північний степ; Г – Південний степ; Д - Гірський Крим; Е – Українські Карпати

Лісогосподарські округи: І- Західно- і Центральнополіський; ІІ – Києво-Чернігівський поліський; ІІІ – Західноукраїнський лісостеповий; IV – Дністровсько-Дніпровський лісостеповий; V – Лівобережно-Дніпровський лісостеповий; VІ – Середньоруський лісостеповий; VІІ – Правобережно-Дніпровський північностеповий; VІІІ – Лівобрежно-Дніпровський північностеповий; ІХ- Донецько-Донський північностеповий; Х – Причорноморсько-Приазовський південностеповий; ХІ – Гірськокримський; ХІІ – Південнобережний; ХІІІ – Прикарпатський; ХІV – Гірськокарпатський; ХV - Закарпатських рівнин і передгір’їв.

та відтворення. Районування лісових територій України повинно відображати господарську спеціалізацію регіонів, а тому базується на існуючих системах районування (лісорослинному і лісоекономічному).

Завдання комплексного районування полягає у визначені основних напрямів використання лісів у територіальному підрозділі, у науковому обґрунтуванні господарювання (розробка регіональних систем ведення господарства), у комплексній оцінці лісосировинних ресурсів.

Теоретичною основою КЛР є праці видатних російських та українських вчених В.Докучаєва, О.Воєйкова, Л.Берга, В.Вернадського, Г.Морозова, Г.Висоцького та ін. про зональність природи, генетичний зв’язок між явищами живої і неживої природи, залежність природних зон від клімату, як основні положення районування лісових територій.

На основі врахування природно-історичних та економічних умов України (лісистість, особливості лісів та лісовідновних процесів, густоти населення, тощо), ролі лісового господарства в економіці України, науково-обгрунтованих прогнозів лісових ресурсів і лісокористування, збереження та посилення водоохоронно-захисних і соціальних функцій лісу, розроблена схема комплексного лісогосподарського районування України (С.А.Генсірук, 1975) (Рис.1.)

За схемою КЛР територія України поділяється на лісогосподарські області (зони), округи і райони, однорідні за системами ведення в них лісового господарства.

Лісогосподарська область (ЛГО) – найбільша територіальна одиниця, яка характеризується спільністю природних умов (клімат і рельєф), лісового фонду, економічних умов і типів лісівництва. При розчленуванні території України на ЛГО враховано комплекс еколого-економічних факторів: коефіцієнт зволоження, вологість клімату, середньорічну температуру, лісистість території, площу лісів і запас деревини, обсяг лісозаготівель, затрати на ведення лісового господарства тощо (Табл. 1.)

Усі ЛГО поділяються на лісогосподарські округи (ЛГОК), які є основною одиницею районування та мають свої зонально-географічні системи ведення лісового господарства (всього виділено 15 ЛГОК).

ЛГОК є частиною ЛГО і знаходиться в межах відповідної рослинності та лісівничо-типологічної області, яка охоплює близькі за історією розвитку природні ландшафти та лісові формації в однакових грунтово-кліматичних умовах. При виділені округів враховуються геоморфологічні особливості, характер переважаючих рослинних формацій, цільове призначення лісів, показники лісистості, переважання основних лісоутворюючих порід та їх продуктивність, обсяг користування лісом та інші показники лісогосподарського виробництва. Всі округи відрізняються між собою континентальністю клімату в межах однієї лісогосподарської області, а в суміжних областях – вологістю клімату та кількістю тепла (Табл. 2.)

Найменшою одиницею районування є лісогосподарський район (ЛГР) – частина округу, однорідна за природними ландшафтами, комплексом фітоценозів, складом флори та особливостями лісового господарства. Він характеризується найбільшою однорідністю за геоморфологічними умовами території, складом і структурою лісів, використанням та відтворенням лісових ресурсів, рівнем розвитку та специфікою лісового господарства. На території України виділено 41 лісогосподарський район.

Комплексне лісогосподарське районування є науковою основою ведення лісового господарства на сучасному етапі.

У системі лісогосподарських заходів головна увага приділяється спеціальним рубанням лісу, рубанням пов’язаним з веденням лісового господарства, та лісовим культурам, які необхідно розглядати у зональному аспекті.

Таблиця 1

Характеристика лісогосподарських областей за природними та економічними показниками (за С.А.Генсіруком, 1992)

Таблиця 2

Середні величини природних та економічних показників лісогосподарських округів (за С.А.Генсіруком, 1992)