logo search
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК з планування міст і транспорту

5.2.2. Перетини міських вулиць в одному рівні

Перетини в одному рівні – найбільш поширений тип вузла на ВДМ міста.

Перехрестя – це геометричний простір, що визначає розміри самого перетину та відгалужень вулиць, які примикають до нього, в межах якого здійснюється пропуск потоків транспорту та пішоходів, що взаємно пересікаються.

Пропускна здатність міських вулиць залежить від кількості та типу перехресть, способів організації руху на них. Враховуючи різноманітність факторів, що впливають на вибір планувального рішення перехресть на ВДМ міста, слід розрізняти такі типи.

За категоріями вулиць і доріг, що пересікаються:

За конфігурацією пересічення може бути:

Рис. 5.1. Типи пересічень за конфігурацією:

а – пряме; б – Y-подібне; в – Т-подібне; г – Х-подібне; д – змішане; е – у вигляді тризуба; ж – складне

За планувальною схемою перетини в одному рівні поділяються на перехрещення, примикання та розгалуження.

Розрізняють перехрестя таких типів: пряме, V-подібне, у вигляді тризуба та складне. Примикання може бути Т-подібне та змішане, а розгалуження – Y-подібне.

Планувальні схеми перехресть поділяються також на прості, які не мають напрямних споруд, та організуючих рух планувальних елементів, і каналізовані, в плануванні яких присутні спеціальні острівці, що виділяють спеціальні смуги на проїзній частині для організації зворотного основного руху. Такі смуги, якщо вони повністю ізольовані від основного руху, за аналогією з транспортними розв’язками, називають з’їздами.

Найбільш зручними для руху є пересічення вулиць під кутом, що близький до прямого. В цьому випадку лівоповоротний рух здійснюється за оптимальною траєкторією, пішохідний рух можна реалізувати у найкоротшому напрямі.

Пересічення під кутом, меншим за 600, ускладнює рух зворотних потоків, особливо навколо гострокутних кварталів. Виникають складнощі й з організацією пішохідного руху. При розташуванні пішохідних переходів на продовженні тротуарів довжина їх збільшується, а при розташуванні їх у найкоротшому напрямі доводиться відносити переходи від перехрестя вглиб вулиці, що викликає незручності для пішоходів.

За інтенсивністю та організацією руху транспорту й пішоходів розрізняють такі перетини:

Звичайні перехрестя – це перетин з малою інтенсивністю руху (як правило, вона не перевищує 1000 авт./год і величина пішохідного потоку також невелика - до 600 піш./год). Великі інтервали між автомобілями, що рухаються однією вулицею, дають можливість безпечно пересікати цей напрям транспорту та пішоходам. Такі перехрестя влаштовують на вулицях місцевого значення.

Рух на них не регулюється і підкоряється лише загальним правилам дорожнього руху в містах та населених пунктах.

Саморегульовані перетини з інтенсивністю руху 4...5 тис. авт./год дозволяють замінити пересікання транспортних потоків на їх переплетіння з організацією саморегульованого (безперервного) руху транспорту. Ці перетини можуть влаштовуватися на пересіченнях магістралей районного значення, а в малих та середніх містах – і загальноміського значення.

На перетинах, де інтенсивність руху транспорту перевищує 1000 авт./год або пішохідний потік перевищує 600 піш./год є потреба переходу до примусового регулювання.

Регульовані перехрестя – це пересікання транспортних та пішохідних потоків із значною інтенсивністю, для безпечного пропуску яких використовується регулювання руху.

За характером організації руху на вулицях, що пересікаються, перехрестя бувають:

У міських умовах часто виникає потреба вирішувати складні перетини в одному рівні (наприклад, міські транспортні площі, на які виходить п’ять та більше вулиць, або складні за конфігурацією). В цих випадках застосовують комбіновані схеми організації руху.

Коли розміри інтенсивності руху транспорту перевищують пропускну здатність перехрестя з організацією руху в одному рівні або воно викликає складність з точки зору безпеки руху та впливу на оточуюче середовище, вирішується питання про будівництво в цьому вузлі розв’язки в різних рівнях.