6.3. Повітряний транспорт

Повітряний транспорт відрізняється високими швидкостями руху (не має собі конкурентів серед інших видів транспорту), великою вартістю перевезень, потребою в дуже значних територіях для злітно-посадочних смуг та інших наземних пристроїв аеропортів; дуже сильним шумом і вібраціями, особливо при злеті та посадці літаків і вертольотів.

Рухомий склад повітряного транспорту поділяється на: сухопутні літаки, гідролітаки і вертольоти. Основними наземними пристроями повітряних ліній для сухопутних літаків є аеропорти, а для гідролітаків – гідроаеропорти.

Аеропортом (гідроаеропортом) називається аеродром (гідроаеродром), обладнаний всіма спеціальними спорудами і пристроями, що необхідні для нормальної регулярної експлуатації літаків (гідролітаків) і виконання пасажирських і вантажних операцій.

Аеродромом (гідроаеродромом) або літовищем називається земельна (водна) ділянка, пристосована і відповідно обладнана для безпечних злетів і посадок літаків (гідролітаків).

Площа суші, що зайнята аеропортом (гідроаеропортом), називається його територією. Площа водної поверхні гідроаеропорту – акваторією. Повітряний простір над аеропортом (гідроаеропортом) – аероторією.

Аеропорти класифікуються за річним обсягом пасажирообміну аеропорту; аеродроми – за розрахунковими типами літаків, які можуть бути прийняті на аеродромі аеропорту.

Клас аеродрому позначається римською цифрою, клас аеродрому – літерою, а в цілому клас аеропорту характеризується подвійним індексом, наприклад, ІА; ІІБ.

До складу аеропорту входять: аеродром – територія, призначена для злету, стоянки та руління літаків; службово-технічна зона – комплекс споруд для технічного обслуговування літаків; пасажирська зона, призначена для обслуговування пасажирів, а також для виконання багажних та вантажних операцій.

При високих швидкостях повітряного транспорту необхідно якомога скоротити накладні витрати часу на пересування від міста до аеропорту та оформлення багажу. Чим менша відстань, що долається пасажиром на літаку, тим більша питома вага накладних витрат часу в загальних витратах часу на поїздку.

Сучасний аеропорт – це складна споруда, яка має відповідати вимогам не тільки повітряного, а й міського транспорту, що підвозить пасажирів до аеропорту і доставляє їх з аеропорту в місто. Дуже складною проблемою є розміщення в комплексі аеропорту автостоянок.

Сполучення аеропорту з містом залежно від величини міста і розмірів повітряних перевезень може здійснюватися експресними автобусними лініями, електрифікованими залізницями, вилітними лініями метрополітену, лініями нових видів швидкісного транспорту (монорейкові дороги, естакадний транспорт на повітряній подушці та ін.), а також таксомоторами та індивідуальними автомобілями.

Крім організації під’їздів транспорту і пішохідних пасажирських шляхів через вокзальний комплекс аеропорту необхідно передбачати дуже великі території для розміщення стоянок автомобілів і автобусів.

У зв’язку з великими розмірами території аеродрому та вимогами, щодо охорони довкілля, обмеження висоти і характеру забудови, відстані від міста можуть досягати 30км, що викликає проблеми з транспортним обслуговуванням.

Основний вид пасажирського транспорту, який обслуговує сучасні аеропорти, – автомобільний (90 – 100% пасажирів повітряного транспорту перевозиться в аеропорт автобусами і легковими автомобілями.)

В значних і найзначніших містах із населенням понад 1 млн. чол., при обсягах перевезень аеропортів 10 – 35 млн. пас. на рік може використовуватися позавуличний швидкісний рейковий транспорт (примісько-міська залізниця в аеропорт Домодєдово в Москві, монорейкова дорога в аеропорт Токіо, вилітна лінія метрополітену в аеропорт Чикаго, лінія метрополітену в аеропорт Вашингтона). Може також використовуватися швидкісний трамвай, легкий рейковий транспорт, системи групового кабінного транспорту.

На лініях наземного пасажирського транспорту, що з’єднують місто з аеропортом, в значних і найзначніших містах використовують маршрути швидкісного автобусу, в середніх і великих містах – експресні маршрути, а в малих містах – звичайні маршрути. При невеликому віддаленні аеропорту від міста ( в межах 10 км) на лініях можуть використовуватись експресні маршрути тролейбусів (Харків, Львів).

Всі пасажири з міста в аеропорт, прибувають на транспортних засобах на привокзальну площу. На ній необхідно передбачати розвинену зону для стоянок таксі. Станції позавуличного пасажирського транспорту необхідно розміщувати в безпосередній близькості від будівель аеропортів з улаштуванням входів зі станцій безпосередньо в будівлю аеропорту. Лінії позавуличного транспорту бажано прокладати дотично до аеропорту.

У значущих аеропортах світу для пересування пасажирів у межах будівель і між окремими будівлями аеропортів, а також для доставки пасажирів до літаків і назад широко використовуються ескалатори; тротуари, що рухаються; системи “персонального” кабінного транспорту, автобуси, елетрокари.

Аеропорти неможливо поєднати з усіма районами міста, особливо в значних і найзначніших містах. Місцями збору пасажирів повітряного транспорту в місті є міські аеровокзали або пункти відправлення в аеропорт.

Крім заміських аеропортів у великих і значних містах можуть розміщуватися центральні аеровокзали, де пасажири оформлюють свою поїздку і звідти переїжджають в аеропорти на швидкісних видах транспорту: експрес-автобусами, вертольотами та ін. Такі міські центральні аеровокзали доцільно розміщувати в значних містах біля кінцевих станцій ліній метрополітену.

Міські аеровокзали, що виконують функції передполітного обслуговування, як правило, створюють тільки в найзначніших містах із числом жителів понад 1 млн. При пасажиропотоці на аеровокзалі понад 1500 чол./год. необхідно розглядати можливість спорудження другого аеровокзалу. Великі зручності створює міський аеровокзал при наявності в місті кількох аеропортів. Міський аеровокзал повинен розміщуватися на території, що зручно з’єднується з усіма районами міста.

Міський аеровокзал доцільно розміщувати в безпосередній близькості до траси міської швидкісної дороги або магістральної вулиці, що виходить на автомобільну дорогу до аеропорту. Біля аеровокзалу повинні бути станції швидкісного міського транспорту (при його наявності).

У містах із чисельністю населення менше 500 тис. жит., як правило, споруджують пункт відправлення пасажирів в аеропорт. Його розміщують часто в центральній частині міста. В малих, великих і середніх містах пункти відправлення пасажирів в аеропорт доцільно влаштовувати суміщеними з автобусними вокзалами і станціями, що також мають зручні зв’язки з усіма районами міста.

У найзначніших містах із населенням понад 1 млн. жит. крім міського аеровокзалу виникає необхідність спорудження пунктів відправлення пасажирів в аеропорти. Такі пункти розміщують у віддалених від міського аеровокзалу периферійних житлових районах міста, що розташовані на шляху від міського аеровокзалу в аеропорт, а також у станцій позавуличного швидкісного транспорту.

Розміри потрібної для розміщення аеропорту території передусім визначаються довжиною злітно-посадочної смуги (ЗПС), яка в сучасних аеропортах, що приймають величезні реактивні літаки, досягає 4 км. Постійно йде робота над удосконаленням рухомого складу повітряного транспорту: створенням літаків із надзвуковими швидкостями, що мають не надто велику довжину розбігу при злеті та пробігу при посадці (це позбавить від реконструкції існуючих аеропортів); створенням літаків зі скороченим розбігом при злеті та пробігом при посадці, а також літаків вертикального злету та посадки. Вони дуже зручні для обслуговування місцевих повітряних пасажирських перевезень.

Аеропорти в містах необхідно створювати не тільки магістрального значення, але й спеціальні аеропорти місцевого значення, для яких необхідні менші території. Площа, що займається аеропортами:

класу А – 2500 – 4000га;

класу Б – 600 – 1200га;

Г, Д, Е – 250 – 350га.

Взаємне розміщення міста і аеропортів повинно бути таким, щоб траси повітряних підходів до аеропортів не пролягали над житловими районами. Це необхідно не тільки в цілях безпеки, але й для захисту жителів міста від травмування шумом і вібрацією.

Ширина шумової зони 1 ЗПС складає 4км, довжина – 10 – 20км. У межах шумової зони повністю заборонено будівництво житлових будинків і приміщень для тривалого перебування людей.

Аеропорти слід розміщувати в приміській зоні на відстані від меж міста не менше 25 – 30км таким чином, щоб повітряні підходи до аеропорту були на достатньому віддаленні від міської території з додержанням санітарних норм щодо шуму.

При виборі території для розміщення аеропорту необхідно враховувати, що рельєф території має бути зручним для розташування льотної зони (аеродрому) зі ЗПС при дотриманні технічних умов їхнього спорудження.

Вертольоти можуть використовуватися для сполучення міста з приміською зоною і аеропортами. В окремих випадках майданчики для вертольотів розміщують на плоских дахах будівель (на вокзалах, поштамтах), а також на річках з улаштуванням стаціонарних вертодромів мостового типу або плавучих вертодромів. Впровадженню вертолітних сполучень в містах значною мірою заважає сильний шум і вібрація, що створюється вертольотами при польоті, і, особливо, при злеті та посадці, не кажучи вже про труднощі, пов’язані з виконанням технічних умов розміщення і спорудження вертодромів у місті.

Розміри земельних ділянок аеродромів для вертольотів, що розміщені самостійно, такі: при обслуговуванні важкими вертольотами – 2,5 га, середніми – 1,5 га, легкими – 1га.

Для забезпечення вимог обмеження рівня шуму вертодроми повинні розміщуватися не ближче 2 км від сельбищної території в напрямку злету і посадки та мати розрив між бічним кордоном вертодрому і межею сельбищної території не менше 300м.

При розміщенні вертодромів у місті необхідно додержуватися санітарно-гігієнічних вимог як щодо шумового і вібраційного режиму прилеглих житлових районів, так і щодо повітряних трас польотів вертольотів. Якщо вертольоти використовують для сполучення міських центральних аеровокзалів із заміськими аеропортами, то майданчики для злету та посадки вертольотів слід розташовувати безпосередньо на території центральних аеровокзалів.

При встановленні розмірів території вертодромів необхідно забезпечити можливість злету і посадки вертольотів не тільки як вертоліт, але й як літак.

Рельєф території, що обирається під вертодром, повинен забезпечувати можливість без проведення значних земляних робіт задовольняти вимоги, що висуваються до поздовжніх і поперечних уклонів робочої площі льотних смуг.

Ділянка відносно повітряних підходів до вертодрому повинна задовольняти такі вимоги:

• на прилеглій до ділянки місцевості не повинно бути перешкод, що створюють небезпеку при злеті, маневруванні та заході на посадку вертольотів, запас висоти над перешкодою при злеті вертольоту не менше 10м;

• ділянка повинна бути розміщена в місті так, щоб повітряні траси пролягали над автомагістралями, залізницями, річками, каналами, набережними, площами, парками;

• на території смуг повітряних підходів небажані яри, балки та ін. нерівності місцевості, що сприяють виникненню несприятливих потоків повітря, які утруднюють техніку пілотування;

• ділянка не повинна розміщуватися в районі, де регулярно спостерігаються несприятливі атмосферні умови (низька хмарність, тумани), а також поблизу заводів, фабрик, теплоцентралей та ін. об’єктів, що створюють задимлення і тим самим погіршують умови видимості.

В нашій країні вертольоти не знайшли широкого поширення через велику вартість перевезення, шум, вібрацію та інші труднощі.