6.2. Водний транспорт

Водний транспорт – це найстаріший вид зовнішнього транспорту. Його історія налічує декілька тисячоліть, майже до кінця XІX ст. він був єдиним міжміським вантажним транспортом. З появою залізних доріг дешевий, але тихохідний водний транспорт став швидко втрачати свої позиції. Все більша кількість вантажів та пасажирів перевозилася іншими, більш швидкісними видами міжміського транспорту. Серйозний недолік водного транспорту на більшості територій – сезонність його використання (крім південних районів).

Водний транспорт в даний час виконує основні вантажні перевезення в міжконтинентальному сполученні.

Водні шляхи поділяються на зовнішні (морські та океанські) та внутрішні.

Внутрішні шляхи поділяються на природні (річки та озера в їхньому природному стані) та штучні, до яких належать шлюзовані річки, судноплавні канали і штучні водосховища.

Морські порти розміщують або безпосередньо на узбережжі океанів і морів, або в морських гирлах річок. Основне призначення морського порту – забезпечити навантаження-розвантаження вантажів і посадку-висадку пасажирів, дати захист суднам від хвиль, а також забезпечити постачання і ремонт суден.

За призначенням морські порти поділяються на: торговельні, військові порти – сховища та промислові.

Торговельні порти поділяються на:

а) порти загального призначення, у вантажообороті яких жоден із видів вантажів не є різко переважаючим (Санкт-Петербург, Рига, Одеса, Владивосток та ін., Гамбург, Лондон, Нью-Йорк, Шанхай, Буенос-Айрес);

б) спеціалізовані порти, в яких один із видів вантажів різко превалює над іншими і визначає характер всієї роботи порту (нафтові – Баку, лісні – Архангельськ, вугільні – Маріуполь). Такі порти можуть мати причали або, навіть, райони, які обслуговують інші види вантажів, але це не впливає на основну спрямованість роботи порту.

Крім вантажних спеціалізованих портів є також спеціалізовані пасажирські порти (Ялта, Сочі, Кале у Франції, Дувр в Англії та ін.).

Порти-сховища – це, як правило, невеликі рейди, що природно або штучно захищені від хвиль; тут можуть захищатися судна каботажного плавання (каботаж – це морські сполучення між пунктами однієї країни). Іноді в таких портах споруджують невеликі ремонтні пристрої.

Промислові порти обслуговують різні види морського промислу. Найважливіші в цій групі є рибопромислові порти, що є базами риболовного флоту. Рибопромислові порти обладнуються складами-морозильниками і підприємствами, що переробляють рибу. Крім риболовного флоту рибопромислові порти обслуговують звіробійний флот (китобійні флотилії, краболовні судна та ін.).

Морські порти бувають світового, міжнародного, внутрішнього і місцевого значення.

Порти світового значення є центрами світової торгівлі (Санкт-Петербурзький, Одеський, Владивостоцький, Лондонський, Гамбурзький, Роттердамський, Генуезький, Нью-Йоркський, Буенос-Айреський).

Порти міжнародного значення обслуговують вантажні пасажирські перевезення між окремими країнами (Мурманський, Архангельський, Калінінградський, Новоросійський та ін.).

Порти внутрішнього значення обслуговують, головним чином, каботажні перевезення.

Порти місцевого значення обслуговують місцеві райони, що примикають до них.

У колишньому СРСР морські порти залежно від вантажообороту і значення поділялися на позакатегорні (Санкт-Петербург, Одеса), І категорії (Мурманськ, Баку, Новоросійськ, Миколаїв та ін.), ІІ і ІІІ категорії.

За місцем свого розташування морські порти поділяються на: гирлові, берегові, внутрішні, лагунні та острівні (рис. 6.11).

Рис. 6.11. Схеми морських портів

а – гирловий порт; б – порт на відкритому березі; в – лагунний порт

Найбільш поширеними є гирлові порти. Вони влаштовуються при виході в море водного шляху (річки, каналу, що проникають у глибину країни) (Буенос-Айрес – рис. 6.12.). У більшості випадків гирлові порти розміщуються на деякому віддаленні від моря, що звільнює від необхідності будівництва захисних споруд. Характерною особливістю гирлових портів є розташування їхніх пристроїв безпосередньо на берегах гирла річки в спеціально відритих у березі басейнах (ковшах).

Берегові порти влаштовують безпосередньо на відкритому морському березі з захистом портової території молами і хвилеломами.

При наявності природної бухти, захищеної від хвиль і достатньої за розмірами, вдається уникнути будівництва захисних споруд або обмежитися лише влаштуванням невеликого додаткового захисту від хвиль (Велінгтон у Новій Зеландії).

Внутрішні, лагунні та острівні порти зустрічаються досить рідко. Внутрішні порти розміщують порівняно далеко від моря або на низовій ділянці річки (Роттердам в Нідерландах, Архангельськ) або на штучному каналі (Манчестер в Англії).

Лагунні порти схожі за своєю схемою з гирловими портами, влаштовуються в лагунах, тобто берегових озерах, відокремлених від моря природно створеними косами (поширені на узбережжі Балтійського моря).

Острівні порти влаштовують на природних або штучних островах.

Морський порт складається з: водного простору (акваторії) і прилеглої до нього суходільної берегової території.

В адміністративному відношенні в межі порту входять як акваторії, так і суходільна частини порту. Вся площа, що зайнята портом, розбивається на дві частини – внутрішню і зовнішню.

Рис. 6.12. План порту в м. Буенос-Айрес (Аргентина) і проект його розвитку

Зовнішньою частиною порту є рейд або та частина акваторії, на якій виконується маневрування суден при підході до причалів, відстій в очікуванні дозволу на вихід в море або підходу до причалів. Крім цього, рейд є захистом судна від негоди. Рейд знаходиться в межах акваторії, захищеної від хвиль, але знаходячись у безпосередній близькості від відкритого моря і, будучи об’єднаним із рейдом широкими виходами в порт, рейд надає суднам хоча й безпечну, але не завжди спокійну стоянку.

Навантажувально-розвантажувальні роботи провадяться на рейді лише у виняткових випадках, коли, наприклад, судно внаслідок великої осадки не може підійти до причалів.

До внутрішньої частини порту входять гавань із причальним фронтом і портова територія. Причальний фронт створюється в гавані шляхом будівництва набережних. Для збільшення пропускної здатності гавані споруджуються пірси, чим досягається, подовження причального фронту.

Штучні споруди, які захищають порт, бувають двох видів: моли, що з’єднані з берегом, та хвилеломи, що не мають зв’язку з берегом і знаходяться від нього на певній відстані.

Крім портових пристроїв, пов’язаних із виконанням операцій з обслуговування пасажирських і вантажних перевезень, до складу значних портів, як правило, входять судноремонтні пристрої, що виділяються в спеціальний район порту. Основними і найдорожчими спорудами судноремонтних пристроїв є доки різних типів, що необхідні для ремонту підводної частини суден (сухі та плавучі доки).

Для морського порту потрібні під’їзні залізничні колії і великі території.

При вирішенні питання про розміщення морського порту має значення районування порту, тобто розташування окремих його частин, що виконують певні спеціалізовані функції (пасажирського району порту, вантажних причалів для різних видів вантажів, перевалочних пунктів для передавання вантажів з води на залізницю і назад).

При районуванні порту слід виділяти пристрої, що безпосередньо обслуговують населення міста, і технічні пристрої, що обслуговують потреби самого морського порту.

Пасажирський район порту доцільно розміщувати ближче до центральної частини міста, а вантажні причали, що обслуговують місто, – на периферії житлової забудови міста. Перевалочні причали, а також судноремонтні пристрої розміщують за межами проектної території міста, поза межами його житлової забудови. Райони порту, в яких обробляють і зберігають у великій кількості курні та пожежонебезпечні вантажі (нафта та її продукти, вугілля, бавовна і т. ін.), слід розміщувати також за межами міста з підвітряного боку відносно нього з урахуванням берегових течій.

Взаємне розміщення порту і залізничної сортувальної станції повинно забезпечувати трасування залізничних під’їзних колій поза житловою частиною міста, не порушуючи берегової смуги, що використовується для відпочинку населення.

У пасажирському районі порту влаштовується вокзальна площа, що забезпечує обслуговування пасажирів міським транспортом і має зручні під’їзди з міста. Морський вокзал повинен мати зручні зв’язки з вокзалами інших видів зовнішнього транспорту – залізничним, повітряним, автодорожнім.

Іноді вдалим рішенням може бути спорудження об’єднаного залізнично-морського вокзалу. Його влаштування пов’язане з забезпеченням перехрещень залізничних колій з міськими вулицями в різних рівнях.

Річкові порти за місцеположенням розділяються на: порти на вільних річках, порти на шлюзованих річках і каналах. Крім того, розрізняють порти на озерах і водосховищах.

Порти на вільних річках характеризуються значними коливаннями рівня води (до 10 – 15м на значних річках). Порти на шлюзованих річках і каналах не потерпають від великих коливань рівня води та в меншій мірі залежать від природного режиму річки. Порти на великих озерах і водосховищах потребують захисту їх від вітрового хвилювання.

Порти на вільних річках влаштовують безпосередньо в руслі річки, вздовж її берега або в природних затонах і затоках, з’єднаних з основним руслом протокою або каналом. Іноді порти влаштовуються в штучно виритих басейнах-ковшах. Перший тип порту називається русловим, а другий – позарусловим (рис. 6.13).

Рис. 6.13. Схеми річкових портів

а – русловий порт; б – позарусловий порт; D – не менше 1,5 довжини найбільшого судна, що відвідує порт

Рейди в руслових портах розміщуються на ділянках річки, де є достатня акваторія необхідної глибини. В позаруслових портах рейди розташовуються також у руслі річки, в басейнах-ковшах влаштовуються лише причали.

Річкові порти на шлюзованих річках і каналах влаштовуються у вигляді басейнів у штучно створюваних поширеннях русла. Для збільшення пропускної здатності порту причальний фронт у басейнах розвивається за рахунок спорудження пірсів.

Порти на озерах і водосховищах влаштовуються в природних бухтах, захищених від хвиль, або ж на відкритому березі з захистом порту молами та хвилеломами.

Морські та річкові порти виконують невеликий обсяг роботи, і тому, як правило, для їхнього обслуговування буває достатньо організації маршрутів наземного транспорту. В найзначніших містах необхідно прагнути до того, щоб станції швидкісного транспорту розміщувалися в безпосередній близькості до пасажирських портів. Пасажирські порти, що розташовані в населеному пункті, повинні мати зручні, прямі транспортні зв’язки з іншими об’єктами зовнішнього транспорту, та із центром міста.

Вантажні причали з’єднують з підприємством або його складами лінією технологічного транспорту, по якій здійснюється передача вантажу з причального пристрою.

На територіях вантажних портів крім причальних пристроїв повинні розміщуватися складські будівлі, відкриті майданчики для тимчасового складування вантажу, проїзди для автотранспорту, портова промислова станція, під’їзні залізничні колії.

Вантажні порти повинні бути надійно з’єднані з системою вулиць і доріг міста, а також із залізничними лініями загальної мережі.

Перед в’їздами вантажного автотранспорту на території портів необхідно влаштовувати автостоянки для вантажних автомобілів. Транспортне обслуговування працюючих у вантажних портах здійснюється наземним пасажирським транспортом. Маршрути пасажирського транспорту повинні доставляти працюючих безпосередньо до прохідних і з’єднувати порт із основними районами проживання портових працівників, зі станціями міського і приміського транспорту.

Районування річкового порту і розміщення основних пристроїв здійснюється так само, як і для морських портів.

Розрізняють два типи річкових вокзалів:

• стаціонарні;

• плавучі.

Для великих міст найсприятливіший тип – стаціонарний, що розташований на непідтоплених високими водами відмітках. Такий вокзал може бути використаний протягом всього року. На зарегульованих річках і водосховищах при незначних коливаннях горизонту води причали влаштовують безпосередньо на набережній. На вільних річках при значних коливаннях рівня води можна комбінувати стаціонарну будівлю вокзалу і перон, який споруджують на відмітках, що не затоплюються, а також плавучий дебаркадер, що з’єднується з пероном трапами на шарнірних фермах, які піднімаються і опускаються залежно від рівня води в річці. На міських лініях річкового трамвая і на приміських лініях влаштовують зупинки з павільйонами літнього типу.

На руслових річкових портах влаштовують додатково порти-затони для зимового відстою і ремонту суден і плавучих пристаней-дебаркадерів. Їх доцільно розміщувати поза забудованою територією міста.

При районуванні річкового порту велику увагу треба приділяти правильному розташуванню в районі порту залізничних і міських мостів, які утруднюють рух суден у порту і т. ін.

Ділянки акваторій слід вивільняти для потреб населення – для створення міських набережних, прибережних парків, спортивних комплексів, пляжів.

Причали вантажних портів, що обслуговують населення і промислові підприємства міста, розміщують в межах міста, поблизу від місць доставки вантажів. Райони портів курних, легкозаймистих вантажів, рибні порти, як правило, слід розміщувати за межами міста.

Між портами і сельбищною територією населеного місця передбачається створення СЗЗ: для пасажирських портів – шириною 100 м, для району перевантаження і зберігання курних вантажів – 300 м; до резервуарів і зливно-наливних пристроїв в районах перевантаження і зберігання легкозаймистих і горючих рідин на складах І категорії – 200 м, те саме, на складах ІІ і ІІІ категорій – 100 м, до меж рибного порту – 100 м.

У населених пунктах, які розташовані на берегах річок, озер і морів може розвиватися маломірний флот, що належить громадянам.

Неорганізоване зберігання маломірного флоту призводить до захаращення берегів, серйозних порушень оточуючого середовища. Для зберігання відстою суден маломірного флоту необхідно передбачати розміщення його на спеціальних базах. Територіально ці бази треба розміщувати в периферійних районах населеного пункту або за його межами в приміській зоні, в містах розташування дачних і садових ділянок. При цьому повністю виключається рух моторних суден у межах міст.

При розміщенні на водному шляху бази можуть мати тільки позаруслове розташування на річках і внутрішнє на морях.

Берегові бази маломірного флоту необхідно віддаляти від прибережних лікувально-профілактичних установ, пляжів і зон масового відпочинку населення.

Бази залежно від місткості поділяються на три групи: малі – до 500 од., середні – 1 – 2 тис. од., великі – понад 2 тис. од. Орієнтовний розмір території бази на 500 суден становить 1,5 – 2га.