9.3.2. Усихання та природне відмирання насаджень

Під впливом несприятливих природних і антропогенних чинників лісові насадження втрачають стійкість та всихають. Усихання насаджень – це процес часткової або повної загибелі деревостану під впливом несприятливих природних і господарських заходів.

Причини, що призводять до часткової або повної загибелі насаджень доволі різні. Для практики важливо точне знання причин та процесу загибелі дерев та чагарників, оскільки загиблі від різних причин дерева виглядають загалом схоже. Тому усихання конкретного насадження описується такими характеристиками:

- місцезнаходження, склад, походження, вік, місцеположення, умови місця росту;

- календарні роки і тривалість всихання;

- площа всихаючих насаджень;

- ураженість насадження усиханням;

- клас росту і розташування уражених дерев;

- ступінь всихання, хід всихання, сезон, причини і наслідки всихання насадження;

- природне оздоровлення дерев (пристосування та відновлення їхніх крон);

- проведені або необхідні заходи для оздоровлення та припинення всихання.

За сукупністю характеристик, зокрема за районом прояву, площею уражених насаджень, ступенем та наслідками ураження, а також необхідними заходами розрізняють два типи всихання – зональні та місцеві. Так, зональні всихання степових насаджень, які мали природні передумови відбувалися у 1870-1980 рр. Для них характерні великі площі (тисячі гектарів) всихання та велика ступінь ураження впродовж багатьох років, зональні причини.

Для місцевого всихання характерні такі риси:

- локалізованість у повному обмеженому місці степової зони;

- ураженість поодиноких ділянок на порівняно невеликій території;

- різна ступінь ураження насаджень;

- зумовленість однією або кількома причинами місцевого характеру.

За певних умов можливі й усихання перехідного типу – регіональні, наприклад, під час регіональних посух, особливо на засолених грунтах, при поєднанні із інвазіями шкідників чи різких перепадів температур.

При всиханнях насаджень відбувається процес адаптивних змін, що включає відновлення та перебудову крони. Адаптивні зміни залежать від породи, причин, ходу та ступеня всихання дерев і є різноманітними. Так, Ю.З. Кулагін (1985, с. 38) виділяє десять способів захисту онтогенезу, які свідчать про використання різних шляхів пристосувань до екстремальних умов довкілля. Основними способами захисту онтогенезу є: підвищення резистентності клітинно-тканинних новоутворень при формуванні пагонів, квітів, насіння; прискорення темпів структурних новоутворень для зниження імовірності їх пошкодження (суховієм, заморозком); наявність захисних покриттів; мінімалізація розмірів пагонів; багаторазове дублювання вегетативних і генеративних органів; посилення регенераційної здатності, вегетативних органів (виникнення придаткових бруньок); посилення, метамірної мінливості (повільніше відмирання засухостійких листків).

Адаптивний поліморфізм ценопопуляції і спеціалізовані адаптації індивідів забезпечують оздоровлення ушкоджених дерев та відновлення їхньої крони та процесів росту. Це зв’язано з фактом часткового відмирання насаджень навіть при впливові сильних несприятливих (засухи, вітер) факторів. Залежно від перебігу процесу всихання та оздоровлення дерев, ступеня їхнього всихання, змінюється категорія життєздатності дерев. Життєздатність дерев та насаджень, що природно відновились, триває до нової хвилі всихання або до природного відмирання.

Під природним відмиранням дерев розуміють процес руйнування їх (розладу) в результаті досягнення ними граничних віків (природної стиглості), згасання процесів росту і переважання явищ руйнації (вікової деградації). Внаслідок природного відмирання дерев та досягнення ними природної стиглості відбувається природне відмирання насаджень.

Природне відмирання деревостанів помічають лише у найбільш високовікових насадженнях у найсприятливіших умовах степового лісорозведення.

ЛЕКЦІЯ 10. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА В ЛІСАХ СТЕПУ