2.2. Транскордонне забруднення атмосферного повітря

Атмосферне повітря, без сумніву, є однією з основних умов існування життя на Землі, її невід'ємною складовою. Існування живих організмів неможливе без атмосфери.

Атмосфера Землі виконує кілька важливих функцій. По-перше, вона є ресурсом повітря - суміші газів, необхідних для підтримання життя на землі. Найважливішими з газів є кисень, азот, деякі інертні гази, вуглекислий газ. В атмосфері у газоподібному стані міститься також водяна пара. Атмосфера виступає також вкрай важливим захисним екраном для усього живого - тонкий прошарок озону захищає життя від згубного для всього живого ультрафіолетового випромінювання. Атмосфера - простір, через який на Землю надходить левова частка енергії, необхідної для підтримання життя.

З економічної точки зору атмосфера є джерелом газів, як сировини для багатьох виробничих процесів, необхідною умовою сільськогосподарського виробництва, простором, у якому відбувається розвиток господарства.

Важливою також є роль атмосфери у відносинах між країнами, у міжнародних відносинах. З одного боку атмосфера - це сфера, на яку розповсюджуються національний суверенітет, з іншого боку - це простір активної взаємодії країн, це національний ресурс і умови середовища країни. Водночас екологічні характеристики атмосфери, можливо як ніякої іншої оболонки Землі, зумовлюють необхідність міжнародно-правового врегулювання відносин держав щодо її використання. Об'єктивні фізичні та екологічні закони унеможливлюють встановлення національних кордонів для атмосферних процесів. Атмосфера - цілісна оболонка, водночас атмосферні процеси, як шкідливі, так і позитивні, зачіпають інтереси багатьох країн, для яких вона є і однією з природних умов, і ресурсом, і простором для видалення продуктів господарської діяльності. Властивості атмосфери спричиняють до того, що через атмосферу країни здатні впливати одна на одну, і такий вплив може мати як позитивний, так і негативний характер.

Величезні об'єми викидів забруднюючих речовин, існуюча та потенційна небезпека забруднення атмосфери, шкода, яка завдається здоров'ю населення та екосистемам, господарству держав світу зумовлює необхідність міждержавного співробітництва у сфері охорони повітряного простору та озонового шару. Перебільшити актуальність цієї теми для міжнародного права неможливо, оскільки із розвитком господарства проблеми забруднення атмосфери не зникають.

Стаття 1 b) Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані визначає "транскордонне забруднення повітря на великі відстані" як "забруднення повітря, фізичне джерело якого знаходиться повністю чи частково в межах території, яка знаходиться під національною юрисдикцією однієї держави, і негативний вплив якої проявляється на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншої держави на такій відстані, що в цілому неможливо визначити частку окремих джерел чи груп джерел викидів."

Загалом, при визначенні транскордонного забруднення повітря автори лише вказують на факт перетину забруднюючими речовинами державного кордону і завдання екологічної шкоди за межами юрисдикції держави походження.

З природничо-наукової точки зору, проблема транскордонного забруднення повітря нічим не відрізняється від інших проблем, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища. Однак факт перетину забруднюючими речовинами національних кордонів має велике значення з точки зору міжнародного права, оскільки міграція забруднення з однієї країни в іншу породжує не тільки екологічні, але й складні економічні та політичні проблеми.

Міжнародний характер цієї проблеми проявляється, зокрема, в тому, що шкідливі речовини з джерел, які знаходяться під юрисдикцією однієї держави, переносяться на територію іншої держави і завдають там шкоди. Основними "експортерами" екологічної шкоди такого роду є ті країни, на території яких в районах концентрації промисловості існує дуже високий рівень забруднення довкілля, а переважаючі вітри транспортують викиди промисловості в сусідні держави.

Так широко відомими випадки завдання значної шкоди навколишньому середовищу Норвегії та інших скандинавських країн забруднюючими речовинами, які викидались підприємствами Великобританії та Німеччини.

В деяких випадках масове перенесення забруднення в сусідню державу пояснюється не загальним високим рівнем забруднення довкілля в певних районах, а тим, що підприємства розташовані чи екологічно небезпечні роботи проводяться безпосередньо біля державного кордону.

Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій була укладена: враховуючи, що шкідливий вплив транскордонних аварій може відчуватись за межами кордонів і потребує співробітництва між державами; підтверджуючи необхідність сприяння активному міжнародному співробітництву між зацікавленими державами до, під час і після аварії з метою укріплення відповідної політики, а також посилення і координації дій на всіх належних рівнях для попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них і ліквідації їх транскордонного впливу.

В ряді резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, прийнятих незабаром після Стокгольмської конференції з навколишнього середовища, держави закликаються розвивати систему інформації про екологічно небезпечну діяльність і попередніх консультацій в зв'язку з нею між сусідніми державами. Так, резолюція 2995 (XXVII) вказує, що співробітництво між державами в сфері охорони навколишнього середовища не буде "ефективним, якщо не буде забезпечено інформування як офіційних осіб, так і громадськості про технічні дані, що стосуються робіт, які держави мають намір провести в межах своєї юрисдикції таким чином, щоб це дозволило уникнути значної шкоди, яка може бути завдана навколишньому середовищу сусідніх районів". Резолюція 3129 (XXVIII) закликає, щоб співробітництво розвивалось на основі системи інформації і попередніх консультацій в рамках нормальних відносин, які існують між державами. В 1974 р. Резолюція 3281 (XXIX), відома як Хартія економічних прав і обов'язків держав, підкреслила, що при розробці природних ресурсів, що знаходяться в користуванні двох чи кількох країн, кожна держава повинна співпрацювати на основі надання інформації і проведення попередніх консультацій з метою досягнення оптимального режиму у використанні таких ресурсів без завдання шкоди законним інтересам інших".

Організація економічного співробітництва і розвитку прийняла в 1977 р. Рекомендацію С/77/28, в якій міститься наступне положення: "Країна джерела забруднення, з своєї ініціативи чи на прохання сторони, яка постраждала, повинна повідомляти останній інформацію, яка її стосується з питання транскордонного забруднення чи значного ризику такого забруднення, і почати з нею консультації".

Виходячи з вище сказаного, можна з впевненістю сказати, що в міжнародному праві склались норми, які зобов'язують забруднюючу державу, по-перше, попереджати сусідів про роботи, які здійснюються на її території, якщо вони можуть завдати значної транскордонної екологічної шкоди; по-друге, вступати на вимогу потенційних постраждалих в консультації і переговори з метою розв'язання проблеми.

В міжнародній практиці досить часто держави, яким була завдана транскордонна екологічна шкода, чи у випадках виникнення загрози завдання такої шкоди вступали з цього приводу в переговори з державами, на території яких знаходились джерела транскордонного забруднення. Результати таких переговорів були різними. Так Великобританія, не дивлячись на вимоги Норвегії, відмовлялась вживати певних заходів для припинення транскордонного забруднення цієї держави. Можна також привести багато прикладів вдалого врегулювання транскордонних екологічних проблем. Підписанням угоди про боротьбу з транскордонним забрудненням в Ізерських горах закінчились переговори між Чехословаччиною та Польщею в 1978 р. В 1982 р. також успішно завершились переговори про вжиття заходів по зменшенню забрудненості повітря в прикордонних районах між Чехословаччиною та ФРН. Заходи з попередження потенційного транскордонного забруднення радіоактивними опадами були розроблені в результаті переговорів між ФРН і Францією з приводу будівництва двох атомних електростанцій на кордоні двох країн - в Фесенхаймі і Каттеномі.

Процес формування системи міжнародно-правових норм, які стосуються транскордонного забруднення повітря, є ілюстрацією того, як науково-технічний прогрес (його негативні наслідки) впливає на розвиток норм міжнародного права. Особливості транскордонного забруднення повітря полягає в тому, що правові аспекти цієї проблеми дуже тісно пов'язані з науковими її сторонами. Формування міжнародно-правових норм в даній сфері, які покладають на держави певні зобов'язання, залежить від науково-технічного прогресу не тільки тому, що виникають якісь нові негативні явища і необхідність їх регулювання, але й тому, що створюються нові засоби для реальної ліквідації цих наслідків і в держав з'являється можливість виконати зобов'язання з захисту навколишнього середовища, які накладаються міжнародним правом. За відсутності практичної можливості скоротити чи попередити транскордонне забруднення повітря держави не беруть на себе відповідних зобов'язань.

Транскордонне забруднення повітря на великі відстані розраховується згідно з методологією Спільної програми спостереження і оцінки розповсюдження забруднювачів повітря на великі відстані (ЕМЕП).

Центральною геофізичною обсерваторією проводиться моніторинг забpуднення повітpя в чотиpьох містах: в Білій Цеpкві - на двох стаціонаpних постах спостеpежень (ПСЗ), в м.Бpоваpи, м.Обухів, м.Укpаїнка - по одному посту.

Визначається вміст чотиpьох основних домішок: завислих речовин (пилу), діоксиду сіpки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту, а також специфічних: бенз(а)пірену (БП) і восьми важких металів: заліза, кадмію, маpганцю, міді, нікелю, свинцю, хpому, цинку.