5.1.1. Заходи щодо збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі. Стан біо- та ландшафтного різноманіття, структурних елементів екомережі та їх складових
Окремого закону про збереження і раціонально використання біологічного різноманіття в Україні немає, але ці питання регулюються Існуючими законами держави. Так, згідно з базовим Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх використання здійснюється на основі спеціальних дозволів і за плату. Спеціальні питання з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу регулюються Законом України "Про тваринний світ", а щодо охорони і регулювання використання рослин - Законом України "Про рослинний світ". Питання збереження біологічного різноманіття в межах територій природно-фонду висвітлені у Законі "Про природно-заповідний фонд України, а щодо рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин — в Положенні про Червону книгу України.
Важливе місце в збереженні біорізноманіття України посідають міжнародні природоохоронні конвенції. Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, Україна з 1989 р. є стороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, 29.10.1996 р. Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Бернської і Рамсарської конвенцій. У 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITEC), Бонської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, Угоди про збереження кажанів в Європі, до Угоди про збереження афро-євразїйських мігруючих водно-болотних птахів. Міжнародна співпраця в галузі збереження біорізноманіття є одним з пріоритетних напрямків роботи Мінприроди України.
В 1995 р. у м. Софія Україна підписала Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Ряд положень цієї стратегії лягли в основу Концепції збереження біологічного різноманіття України (розроблена на виконання Конвенції про біологічне різноманіття), яка 12.05.1997 р. затверджена постановою № 439 Кабінету Міністрів України. На основі цієї концепції буде розроблена Національна програма збереження біологічного різноманіття до 2015 року, а також Програма розбудови екологічної мережі в Україні.
Збереження природного біологічного різноманіття України, різноманіття її ландшафтів — одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності держави. Основним напрямком у збереженні природного біологічного різноманіття України та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Ця діяльність триває з часу організації першого в Україні (1898) заповідника "Асканія-Нова".
Зелена книга України, яка була розроблена спеціалістами Інституту ботаніки Національної академії наук в 1987 p., набула нормативного характеру згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 р. Мінприроди України наказом № 17 від 19.02.1997 р. затвердило Положення про Зелену книгу України, що створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.
Ця розробка є унікальним у світовій практиці виданням і представляє новий концептуальний підхід до збереження біологічного різноманіття, роблячи наголос на його ценотичному аспекті. В ній представлено 126 рідкісних рослинних угруповань, які склалися в процесі еволюції і потребують охорони. У ценотичному відношенні серед цих угруповань: лісових — 51, степових — 26, лучних — 16, водних — 16, болотних — 12, чагарникових — 5. Наведені цифри корелюють з ценотичним різноманіттям та ступенем змін в основних типах рослинності України.
Дослідженнями, які пов'язані з вивченням і розробкою заходів для збереження біологічного різноманіття, зайняті наукові установи та центри Національної академії наук України, насамперед інститути ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії. Ряд питань, пов'язаних з науковим пошуком і управлінням в цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути Мінприроди України та інших органів виконавчої влади.
Все активніше в природоохоронній діяльності бере участь громадськість. Проявом цього стало створення багатьох громадських організацій, асоціацій, об'єднань і груп екологічного напрямку. Для забезпечення взаємодії з ними при Мінприроді України створена Громадська рада.
Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, іншим базовим документом для реалізації в Україні екополітики в сфері збереження довкілля є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. На основі цих міжнародних актів була розроблена і схвалена відповідною постановою Кабінету Міністрів України Концепція збереження біологічного різноманіття України (Національна стратегія), структура і зміст якої в цілому відповідає нормам Всеєвропейській стратегії.
Українськими дослідниками фундаментальним чином проаналізовано проблему біорізноманіття, зокрема ними були здійснені розробки "Перспективна мережа заповідних територій", "Зелена книга України", "Продромус рослинності України", а також розроблена методологія інвентаризації об'єктів живої природи, складено Червону книгу України, визначники рослин, в т. ч. водоростей, грибів, різних груп тварин. Серії наукових монографій охопили систематичні, геоботанічні та екологічні аспекти природи України
Останнім часом екологічну освіту в Україні, насамперед з питань збереження біологічної складової, намагаються здійснювати з охопленням усіх вікових груп населення, хоча особлива увага надається поколінню, що підростає. Практично в усіх дошкільних закладах України, в тій чи іншій формі, діти знайомляться з рослинним і тваринним світом країни.
Стан природних складових довкілля. Законом «Про екологічну мережу України» визначено перелік категорій земель, які включаються до структурних елементів екомережі. Це території, що вже мають певний охоронний статус (території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, прибережні захисні смуги, рекреаційні території тощо), а також ті, що не охороняються і інтенсивно використовуються (природні сіножаті та пасовища, тощо). До цього переліку включено й радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають охороні як об'єкти з особливим статусом, а також території з деградованим рослинним покривом, які підлягають ренатуралізації. Розрізняють біосферний, континентальний, національний, регіональний (обласний) та локальний (місцевий) рівні екомережі. Ключовим є регіональний рівень, оскільки він забезпечує формування реальної територіальної системи екомережі.
Проблема деградації навколишнього природного середовища, в тому числі і втрати біологічного біорізноманіття, особливо гостро стоїть для Київської області.
Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської області могли б стати національні природні парки “Залісся” у Броварському районі, “Білоозерський” у Переяслав-Хмельницькому районі та проектований НПП “Подесіння” у Броварському та Вишгородському районах, а також розширення НПП “Голосіївський” з включенням до його складу земель Київської області (Обухівський, Бориспільський та Києво-Святошинський райони). Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях.
Заходи щодо удосконалення екомережі в Київській області. Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони природи.
Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюється із залученням громадян та їх об'єднань і забезпеченням їх широкого доступу до інформації з цих питань.
Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.
З метою збереження удосконалення екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області плідно співпрацює з науковими установами, такими як: інститут зоології ім. Шмальгаузена, та Національний ботанічний сад ім. Гришка, громадськими організаціями: Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, ДО “Зелене майбутнє” з метою виявлення цінних територій та об’єктів для наступного їх заповідання.
- Всупне слово
- 1. Загальні відомості.
- 1.1. Географічне розташування та кліматичні особливості Київської області
- 1.2. Соціальний та економічний розвиток Київської області
- Будівельна діяльність
- Зовнішня торгівля товарами
- Роздрібна торгівля та ресторанне господарство
- Ціни і тарифи
- Фінанси
- Доходи населення
- Ринок праці
- Р ис. 1.9. Рівень зареєстрованого безробіття за місцем проживання(у % до населення працездатного віку відповідної місцевості, на початок місяця)
- Демографічна ситуація
- 2. Забруднення атмосферного повітря та руйнування озонового шару
- 2.1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря
- 2.1.1. Динаміка викидів забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами Динаміка викидів в атмосферне повітря, тис. Т.
- 2.1.2. Динаміка викидів найпоширеніших забруднюючих речовин в атмосферне повітря у містах Київської області
- 2.1.3. Основні забруднювачі атмосферного повітря (за галузями економіки) Основні забруднювачів атмосферного повітря
- 2.2. Транскордонне забруднення атмосферного повітря
- 2.3. Стан атмосферного повітря та його якість в населених пунктах
- 2.4. Радіаційне забруднення атмосферного повітря
- 2.5. Використання озоноруйнівних речовин та їх вплив на довкілля
- 2.6. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини та біорізноманіття
- 2.7. Заходи, спрямовані на покращення якості атмосферного повітря
- 3. Зміна клімату
- 3.1. Політика та заходи у сфері скорочення антропогенних викидів парникових газів
- 3.2 Національна система оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів
- 3.3. Політика у сфері адаптації до зміни клімату
- 4. Стан водних ресурсів
- 4.1. Водні ресурси та їх використання
- 4.2. Забруднення поверхневих вод
- 4.2.1. Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка стічних вод
- 4.2.2. Основні забруднювачі водних об'єктів (за галузями економіки)
- 4.2.3. Транскордонне забруднення поверхневих вод
- 4.3. Якість поверхневих вод
- 4.3.1. Оцінка якості вод за гідрохімічними показниками
- 4.3.2. Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів
- 4.3.3. Мікробіологічна оцінка якості вод з огляду на епідемічну ситуацію
- 4.3.4. Радіаційний стан поверхневих вод
- 4.4. Екологічний стан Азовського та Чорного морів
- 4.5. Якість питної води та її вплив на здоров’я населення
- 4.6. Заходи щодо покращення стану водних об’єктів
- 5. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі та розвиток природно-заповідного фонду
- 5.1. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття та формування екомережі
- 5.1.1. Заходи щодо збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі. Стан біо- та ландшафтного різноманіття, структурних елементів екомережі та їх складових
- 5.1.2. Загрози та вплив антропогенних чинників на структурні елементи екомережі, біо- та ландшафтного різноманіття, а також заходи щодо їх зменшення
- 5.1.3. Біобезпека генетично модифікованих організмів
- 5.2. Охорона, використання та відтворення рослинного світу
- 5.2.1. Лісові ресурси
- 5.2.2. Спеціальне використання природних недеревних рослинних ресурсів.
- 5.2.3. Охорона та відтворення видів рослин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України
- 5.2.4. Адвентивні види рослин
- 5.2.5. Стан зелених насаджень України
- 5.3. Охорона, використання та відтворення тваринного світу
- 5.3.1. Стан та ведення мисливського господарства в державі
- 5.3.2. Стан та ведення рибного господарства в Україні
- 5.3.3. Охорона та відтворення видів тварин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України
- 5.3.4. Хвороби диких тварин, причини, заходи профілактики та боротьби з ними
- 5.3.5. Стан та динаміка інвазивних чужорідних видів, а також їх вплив на місцеве біорізноманіття
- 5.4. Природні території, що підлягають особливій охороні
- 5.4.1. Розвиток природно-заповідного фонду Київської області
- 5.4.2. Стан рекреаційних ресурсів та розвиток курортних зон
- 5.4.3. Історико-культурна спадщина
- 5.4.4. Туризм як фактор впливу на довкілля
- 6. Стан земельних ресурсів та ґрунтів
- 6.1. Структура та стан земельних ресурсів
- 6.1.1. Структура та динаміка основних видів земельних угідь
- 6.1.2. Деградація земель
- 6.2. Основні чинники антропогенного впливу на земельні ресурси
- 6.3. Якість ґрунтів
- 6.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення
- 6.3.2. Забруднення ґрунтів
- 6.3. Охорона земель
- 6.4. Нормативно-правове та інституційне забезпечення, міжнародне співробітництво
- 7. Надра
- 7.1. Мінерально-сировинна база
- 7.1.1. Стан та використання мінерально-сировинної бази
- 7.2. Система моніторингу геологічного середовища
- 7.2.1. Підземні води: ресурси, використання, якість
- 7.2.2. Екзогенні геологічні процеси
- 7.3. Геологічний контроль за вивченням та використанням надр
- 7.4. Дозвільна діяльність у сфері використання надр
- 8. Відходи
- 8.1 Структура утворення та накопичення відходів
- 8.2.Поводження з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення)
- 8.3. Використання відходів як вторинної сировини
- 8.4. Транскордонні перевезення відходів
- 8.5. Державне регулювання в сфері поводження з відходами
- 9. Екологічна безпека
- 9.1. Екологічна безпека як складова національної безпеки
- 9.2. Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку
- 9.3. Радіаційна безпека та радіоекологія
- 9.3.1. Радіаційне забруднення територій
- 9.3.2. Радіоактивні відходи
- 10. Сільське господарство та його вплив на довкілля
- 10.1. Ведення сільського господарства в Київській області
- 10.2. Внесення мінеральних та органічних добрив на оброблювані землі і під багаторічні насадження
- Проведення вапнування і гіпсування ґрунтів у сільськогосподарських підприємствах
- 10.3 Використання пестицидів у сільському господарстві
- 11. Вплив енергетики на довкілля
- 11.1. Використання джерел енергії в енергетичній галузі держави
- 11.2. Ефективність енергоспоживання
- 11.3. Вплив на навколишнє середовище енергетичної галузі Вплив на довкілля тес.
- Забруднення атмосфери газовими й пиловими викидами.
- Забруднення земної поверхні відвалами шлаків і кар'єрами.
- Вплив на довкілля аес.
- Вплив на довкілля гес.
- 11.4. Використання альтернативних джерел енергії
- Енергія сонця.
- Вітрова енергія.
- Енергія річок.
- 1. Тверде біопаливо
- 2. Рідке біопаливо
- 12. Вплив транспорту на навколишнє природне середовище
- 12.1. Транспортна система Київської області
- 12.1.1. Обсяги транспортних перевезень
- 12.1.2. Склад парку та середній вік транспортних засобів
- 12.2. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля
- 12.3. Використання альтернативних видів палива
- Ріпак, як сировина для виробництва безпечного для навколишнього середовища біологічного пального
- 13. Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
- 13.1. Екологічна політика України
- 13.2. Державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства
- 13.3. Моніторинг навколишнього природного середовища
- 13.4. Державна екологічна експертиза проектної документації
- 13.5. Економічні засади природокористування
- 13.5.1. Економічні механізми природоохоронної діяльності
- 13.5.2. Стан фінансування екологічної галузі
- 13.6. Удосконалення системи управління та нормативно-правового регулювання у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки
- 13.7. Стандартизація, метрологія охорони довкілля і природокористування
- 13.8. Екологічний аудит
- 13.9. Екологічне страхування
- 13.10. Стан та перспективи наукових досліджень у галузі охорони довкілля
- 13.11. Участь громадськості у процесі прийняття рішень
- 13.11.1. Діяльність громадських екологічних організацій
- 13.11.2. Громадські рухи
- 13.12. Виконання державних екологічних програм
- 13.13. Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля
- 13.13.1. Співробітництво з Європейським Союзом
- 13.13.2. Залучення зовнішньої допомоги та координація діяльності щодо програм/проектів зовнішньої допомоги
- 13.13.3. Двостороннє та багатостороннє співробітництв Висновки і пропозиції
- Пропозиції щодо зменшення техногенного впливу відходів на навколишнє природне середовище.
- Пропозиції щодо зменшення еродованих, підтоплених земель та зсувонебезпечних ділянок