6.8. Значення водосховищ та їх вплив на річковий стік і природне середовище

В Україні водосховища та ставки створювалися в давні часи, але особливо інтенсивне зростання їх кількості спостерігається у другій половині ХХ століття.

Використовують водосховища залежно від водності, природних особливостей та господарської спрямованості регіону. У північній частині України (на Поліссі) вони є водоприймачами осушувальних систем, джерелом водопостачання, використовуються для рибного господарства, у Степу та центральних маловодних районах Лісостепу – переважно для водопостачання, зрошування та риборозведення, у Прикарпатті їх головне призначення –водопостачання, гідроенергетика та риборозведення. Значну кількість водосховищ використовують комплексно, багато з них є об’єктами рекреації.

Спорудження водосховищ призвело до збільшення об’єму зарегульованих вод суші майже на 6 000 км³й уповільнення водообміну приблизно у 5 разів, а водообмін Дніпра уповільнився в 7–11 разів.

Спорудження гребель водосховищ веде до зменшення стоку води в річках. Штучні водойми також змінюють внутрішньорічний розподіл стоку, збільшуючи при цьому меженну його складову. Так, за даними М. І. Львовича, водосховища обумовлюють збільшення меженного річкового стоку на землі на

27 %.

Суттєво зменшився і стік наносів річок у результаті спорудження гребель водосховищ та акумуляції у них наносів. Так, каскад водосховищ на р. Міссісіпі зменшив стік завислих наносів із 450 до 295 млн т.

Водосховища змінюють і термічний режим річок, спричиняють затоплення і підтоплення земель, «цвітіння» води, погіршують умови проходу риби на нерест тощо.

Контрольні питання

1. Яке призначення мають водосховища?

2. Морфометрія й морфологія водосховищ.

3. Типи водосховищ.

4. Водний режим водосховищ.

5. Водообмін і течії, хвилювання у водосховищах.

6. Термічні та льодові явища.

7. Гідрологічний, гідрохімічний та гідробіологічний режим водосховищ

8. Замулення водосховищ та переформування берегів.

9. Водні маси водосховищ.

10. Вплив водосховищ на річковий стік і природне середовище

Список рекомендованої літератури:

1. Авакян А. Б., Водохранилища /А. Б. Авакян, В. П. Салтанкин, В. А. Шарапов. – М., 1987. – 325 с.

2. Богословский Б. Б., Общая гидрология / Б. Б. Богословский, В. А. Самохин, Д. П. Соколов. – Л. : Гидрометеоиздат, 1984. – 356 с.

3. Водохранилища и их воздействие на окружающую среду. – М., 1986. – 367 с.

4. Гидрология : Учебник для вузов / В. Н. Михайлов, А. Д. Добровольский, С. А.Добролюбов.– М. : Высш. школа,2005. –463 с.: ил.

5. Загальна гідрологія: Підручник / С. С. Левківський, В. К. Хільчевський, О. Г. Ободовський та ін. – К. : Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с.

6. Кононенко Г. Д. Гідрологія ставків і малих водоймищ України / Г. Д. Кононенко. – К. : Наукова думка, 1991. – 350 с.

6. Малі річки України. – К. : Урожай, 1991. – 294 с.

Блок 7. ГІДРОЛОГІЯ БОЛІТ

Болото– надмірно зволожена земельна ділянка земної поверхні із застояним водним режимом, яка має шар торфу не менше 30 см і вкрита специфічною рослинністю.

Загальна площа боліт на земній кулі становить 2.7 млн км²(2 % площі суходолу). Сумарний об’єм болотних вод світу становить близько 11тис. км³, що у п’ять разів перевищує разовий об’єм води в руслах річок. Найбільш заболочені материки – Південна Америка (70 % території) і Євразія (18 %).

Загальна площа боліт в Україні становить 1–1.2 млн га. Найбільше боліт на західному Поліссі, де пересічна заболоченість сягає 11% території. До цієї категорії природних утворень відносяться також і заболочені землі.

Утворення боліт пов’язане із заростанням водойм(озер, водосховищ, ставків) та іззаболочуванням водойм і суші(рис. 23). Внаслідок відкладення мулу на дні озера, так званого сапропелю, та виносу в озеро мінеральних і органічних речовин, змитих з площі водозбору, відбувається поступове обміління озера. Воно починає від берегів заростати водяною рослинністю, яка відмирає з часом і падає на дно. Це сприяє подальшому обмілінню озера. З бігом часу водяна рослинність вкриває все озеро й утворюється болото з характерною водолюбною рослинністю. Відмираючи, рослинність, яка насичена водою, внаслідок нестачі у воді кисню повністю не розкладається та перетворюється на торф.

Рис. 23 .Схема заростання озера (за В. Р. Вільямсом): а- мінеральне дно озера, б–в – вапняковистий сапропелевий мул, г –землистий торф, д –осоковий торф, е –очеретяний торф; 1 – вільно плаваючі водяні рослини, 2 – рдести й латаття, 3 – лепеха болотяна, 4 – рогіз, 5 – очерет, 6 – великі осоки, 7 – дрібні осоки, 8 – кореневі злаки, 9 – злаки.

Заболочування суші– внаслідок певного поєднання фізико-географічних умов, які сприяють сповільненому стоку вод і акумуляції їх на поверхні і в ґрунтах, завдяки чому в їх верхніх шарах утворюється надмірність вологи. Надмірна вологість призводить до погіршення кисневого і мінерального живлення рослин, порушує процеси розкладу відмерлих частин рослин. Напіврозкладені рештки рослин консервуються гуміновими кислотами, які утворюються в процесі розпаду рослин. Подрібнені частки органічного матеріалу спочатку заповнюють пори мінерального ґрунту, різко погіршуючи його водопроникність, а потім вкривають і поверхню ґрунту. Поступово ущільнюючись, маса рослинного матеріалу перетворюється на специфічну органічну породу – торф. Торф має високу вологопроникність і малу водопровідність. Поява торфу перетворює поверхню суші на заболочену територію, а при подальшому збільшенні потужності торфового шару – на болото.

Процеси заболочування суші залежать від співвідношення елементів водного балансу, рельєфу місцевості, складу ґрунту і гідрогеологічної будови місцевості.

У зоні надмірного зволоженняопади перевищують випаровування, частина вологи залишається в ґрунті і призводить до перезволоження верхніх шарів ґрунту. При рівному рельєфі з малими похилами зайва волога з поверхневих шарів ґрунту виводиться дуже повільно, і тому утворюються значні площі, що перезволожені застійними водами. Саме тому в районах із рівнинним рельєфом і відносно рідкою річковою мережею болота й заболочені землі займають більшу частину території (Полісся, Західний Сибір та ін.).

У зоні нестійкого зволоження(лісостеп) боліт значно менше. Вони приурочені до від’ємних форм рельєфу – ярів, балок, подів, блюдець тощо. Надлишки вологи тут створюються лише за рахунок припливу поверхневих вод, виходу на поверхню підземних вод.

У зоні недостатнього зволоження(степ) болота зустрічаються як виняток і розташовані вони в основному в заплавах річок та там, де виходять на поверхню підземні води.

Виділяють два основних види заболочування суші: затоплення і підтоплення території (рис. 24).

Рис. 24. Заболочування суші

Затоплення – це переважання атмосферних опадів над випаровуванням за відсутності дренажу, або з незначним поверхневим стоком в умовах зниженого рельєфу.

Підтоплення – це підвищення рівня ґрунтових вод після спорудження гребель на річках, унаслідок надмірного зрошення значних територій та ін.

Болото може з’явитися в найрізноманітніших умовах. Часто воно утворюється в ялиновому лісі, де внаслідок вилуговування ґрунтів з’являється мохова рослинність, яка призводить до відмирання лісу і народження типової болотної рослинності. Утворення болота може початися на лісових вирубках і на лісових згарищах, де рослинний покрив утворює щільну дернину, яка погіршує умови інфільтрації. Болото може утворитися також на місці луків. Лучна рослинність, внаслідок збільшення вологості, замінюється осоками і мохом; починається процес торфоутворення і виникає трав’яне болото.