56. 59. 61. Вчення про антропогенні ландшафти

Ф.Н. Мельков - автор учення про антр. лан-ти, згідно якому антр. лан-ти - це геосистеми які виникли в историч. час, тобто час розвитку і панування людськ. суспільства.

Серед них можна виділити геотехгеосистемы, тобто природнотехнічні геосистеми. Вони відрізняються наявністю технічної підсистеми (інженерних споруд). Всі вони керовані. Дві основні групи: 1) епізодично контрольована - ті, які випробовують характер разової дії, а далі система функціонують майже самостійно; 2) ті, які людина постійно контролює, забезпечуючи енергією для її функціонування.

Для всіх антр. лан-тов характерні певні соціально-економічні функції: 1) ресурсовоспроизводящая; 2) средовоспроизводящая; 3) ресурсоохранная; 4) средоохранная.

Дії людини на лан-т можуть бути двох типів:1) цілеспрямовані - це ті бажані дії, які людина робить вимушено на ландшафт (тобто усвідомлено, у зв'язку з необхідністю); 2) побічні - це часто непрямі дії, засновані на взаємозв'язку компонентів (неплановані, але неминучі).

1973 р. - перша класифікація антр. лан-у Ф.Н. Мельков. Основні типи: 1) сільськогосподарські лан-ти; 2) лісогосподарські лан-ти; 3) гірничопромислові; 4) селитебные лан-ти; 5) рекреаційні лан- ти.

Согласно П.Г. Шишенко(1988) все лан-ти доцільно розділити на: 1) природні (доля природної складової більше 75%); 2) природно-антропогенні (25-75%); 3) антропогенні (менше 25%).

57=68. МЕТОДИ КІЛЬКІСНОЇ ОЦІНКИ СТІЙКОСТІ ГЕОСИСТЕМ.

Можливість застосування будь-якого методу оцінювання визначається специфічними для нього вимогами щодо характеру та повноти наявної інформації про геосистеми, бажаної точності оцінок тощо. Ці та інші обмеження окреслюють сферу застосування певного методу при аналізі стійкості геосистем – в одних дослідницьких ситуаціях він може бути використаний, в інших – ні. Тому намагання розробити деякий єдиний «універсальний» метод оцінки стійкості геосистем, який можна було б застосовувати незалежно від рангу досліджуваних геосистем, повноти та характеру емпіричних даних, способу їх отримання тощо, слід вважати за необґрунтоване.

Значно більш ефективний підхід пов'язаний із розробкою комплексу методів оцінювання показників стійкості. У цьому комплексі кожний з показників може бути визначений за допомогою декількох різних методів. Вибір найбільш відповідного з них визначається метою конкретного дослідження геосистеми та наявною інформацією про неї. В пропонованому нижче комплексі методів є, зокрема, й такі, що дозволяють визначити оцінки стійкості

Статистичні методи оцінювання стійкості можна розподілити на три групи: 1 – методи оцінювання показників за частотою подій (відмов, відновлень, переходів між областями станів), 2 – методи оцінювання за функцією розподілу випадкових величин (часу виникнення або часу відновлення після відмови), 3 – оцінювання за варіацією змінних у межах заданого діапазону.

Завдання 1. Визначити інертність частотним методом (за умови двохразових обстежень). Оцінити стійкість до зрошення урочищ слабкопохилих рівнин з чорноземами південними малогумусними середньопотужними елювіального режиму на лесових суглинках рівнинного Криму. У межах зрошуваних масивів є 32 виділи урочищ такого виду, які зрошуються на протязі ∆t=15 років. Їм притаманні такі види відмов: гідроморфізація – відмова h, вторинне засолення – g, площинний змив – es, утворення промоїн – el. Для оцінки ймовірностей цих видів відмов за час ∆t=15 років за формулою оптимального об’єму вибірки визначено, що для одержання оцінок з точністю 10% та статистичною достовірністю P=0,95 з 32-х виділів урочищ достатньо обстежити N=23 виділи. За матеріалами режимних спостережень за рівнем ґрунтових вод та ґрунтовими картами, складеними до початку зрошення (матеріали „Укрводпроект”), з’ясовано, що на той час з 23-х виділів урочищ в 21-му не було відмови виду h (N_h=21), в 22-ох – виду g (N_g=22), урочищ без ознак ерозії було: N_es=20, N_el=23. на момент обстеження виділів урочищ після їх 15-річного зрошення отримані дані:число урочищ з відмовою h: n_h (∆t=15)=7, n_g(∆t=15)=7, n_es(∆t=15)=2, n_el(∆t=15)=1.

Хід виконання.

Імовірність виникнення відмов - q_i(∆t) - визначається за формулою:

q_i(∆t) = n_i(∆t) / N,

де n_i(∆t) – число геосистем, у яких за час ∆t виникла відмова i-того виду, N – число геосистем, які на протязі інтервалу часу ∆t знаходилися під певним видом антропогенного впливу, або зазнали його ∆t років тому.

Імовірність інертності p_i(∆t) розраховується:

p_i(∆t) = 1 - q_i(∆t).

Показник абсолютної інертності P(∆t) знаходиться за виразом:

P(∆t) = ∏p_i(∆t).

Імовірність виникнення в урочищі при i-тому виду впливу принаймні однієї відмови Q(∆t) дорівнює:

Q(∆t) = 1 - P(∆t).

Методики розрахунків значень показників стійкості за малими вибірками детально викладені в роботі М.Д. Гродзинського (1995).